Міфи соцмереж та уроки магії: про що дискутують у бібліотеці на Тальнівщині

У Кривоколінській бібліотеці пахне кавою, фарбою від новеньких книг й осіннім дощем за вікном. Навпроти нас за столом сидить господиня Олена Колеснік, яка, здається, про мистецтво знає геть усе. Ми показуємо на екрані телефона вірусний допис із соцмереж та репродукцію картини, які останнім часом бачили й коментували багато українців.

На зображенні – горда прекрасна жінка в синьо-жовтих шатах тримає оберемок золотих корон. Підпис користувача піднесено проголошує: «Пророцтво! Картина Ораціо Джентілескі, написана 400 років тому… Молода дівчина в кольорах України тримає корони переможених царів-завойовників, які ризикнули зазіхнути на її волю».

Пані Олена з ледь помітним смутком усміхається: «Ох, ця красуня теж «штормить» мою стрічку. Серце защемляє, коли читаєш такі дописи. Як українка, я миттєво відчуваю патріотичний підйом, проте як бібліотекарка – умикаю режим детектива. Мої пальці самі тягнуться до пошуковика, щойно публікація набирає багато вподобайок. У картин, як і в людей, свої долі й драми».           

Французьке замовлення італійського майстра

Вона розвертає до нас монітор і в кілька кліків мишкою відкриває високоякісну цифрову репродукцію з детальним мистецтвознавчим описом. Цей шедевр, який сьогодні зберігається в Луврі, дійсно написав італійський майстер Ораціо Джентілескі у 1624–1625 роках. Проте жодного таємного послання про Україну у XVII столітті художник туди не закладав. Картина називається «Суспільне благоденство тріумфує над небезпеками» або «Щасливе суспільство, яке перемогло нещастя».

«Замовила полотно сама Марія Медічі – королева-мати Франції, причому в непростий для себе час, коли її фактично усунув від влади власний син Людовик ХІІІ, – каже бібліотекарка. – Ця картина мала прикрасити Люксембурзький палац у Парижі й довести всім: саме Марія є єдиним гарантом миру та процвітання держави».

Символи бароко: кадуцей замість зброї

Ми уважно вдивляємося в зображення на моніторі: «Але ж корони, пані Олено! Вона тримає їх наче трофеї».

«У тому й фокус барокової алегорії, – каже вона, і її очі збуджено блищать. – Жінка на полотні – не воїтелька, а уособлення Громадського Щастя. У лівій руці вона тримає кадуцей – античний жезл миру, згоди й торгівлі. А корони… подивіться уважніше, вони не відібрані в бою, а буквально висипаються на неї з великого рогу достатку».

Для Марії Медічі це був спосіб сказати: «Дивіться, моє правління несе стільки багатства, що корони під моїми руками множаться, мов стиглі фрукти». Це символ монаршого благословення, а не розгрому окупантів.

Магія кольорів і спадок роду

«Ну, добре, а сукня? Чистий синьо-жовтий прапор! Як це пояснити?» – не здавалися ми?

«А ось тут починаються чиста магія й колористика бароко, – усміхається бібліотекарка. – Художники XVII століття обожнювали грати на контрастах. Поєднання глибокого, соковитого ультрамарину, який тоді добували з дорогоцінного лазуриту і коштував дорожче за золото, та гарячої жовтої вохри вважалося королівським, піднесеним і найбагатшим. Джентілескі одягнув своє «Благополуччя» в найдорожчі фарби епохи, щоб підкреслити її божественний статус. Італійський майстер у Парижі 400 років тому створював розкішний образ, абсолютно не знаючи геральдики Східної Європи».

Ми дізналися ще один цікавий факт: Ораціо був батьком знаменитої Артемізії Джентілескі – першої жінки в історії європейського живопису, яка виборола собі право бути визнаною рівною серед видатних майстрів-чоловіків. Тож дух жіночої сили й незламності в цій родині був справді особливим!

Коли фарби лікують душі

Пані Олена відриває погляд від екрана й дивиться у вікно, де дощові краплі повільно стікають по склу.

Її голос стає тихішим, наповненим глибоким розумінням: «Сприймати цю картину як реальне «історичне пророцтво» про Україну з наукової точки зору – красиво сформований міф. Проте знаєте, що я скажу?  Зараз ми всі переживаємо важкі часи. Наша психіка виснажена щоденним болем і відчайдушно шукає опору й світло всюди: у книжках, молитвах, піснях і навіть у класичному живописі».

Дійсно, коли українець бачить у стрічці новин чи соціальній мережі жінку в рідних серцю кольорах, яка велично тримає корони, у нього всередині спалахує іскра. Цей візуальний збіг працює як потужний психологічний якір. Він дарує натхнення, моральну підтримку й підживлює нашу найголовнішу внутрішню віру: світло обов’язково переможе, а будь-яка загарбницька корона зрештою впаде до наших ніг. Джентілескі писав про французьку королеву, проте через чотириста років його фарби почали лікувати українські душі. В інтерпретації мистецтва головне – не лише вкладений автором сенс, а й бачення глядача сьогодні. І в цьому, мабуть, є найбільша дивовижа живопису.

Післяслово

Виходячи з бібліотеки в прохолодну осінь, ми зловили себе на думці: пані Олена абсолютно права. Нехай це не пророцтво з минулого. Якщо ж цей синьо-жовтий шедевр додає комусь сил триматися й  боротися далі – значить, він з’явився в наших смартфонах вчасно.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!