Вісті Черкащини Як Тальнівщина черпає силу з прикладу Віри, Надії, Любові та Софії
У краю, де земля дихає історією, а серця людей палають добром, день святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії стає джерелом духовного натхнення. Віра народжує відвагу, надія береже від розпачу, а любов надає сенсу навіть найтяжчим стражданням.
Тальнівщина черпає силу з цього духовного прикладу, щоб укріпити душі, підняти дух і зберегти світло, яке веде до перемоги життя над смертю навіть у мороці випробувань. Про значення цього свята для сучасних українців та духовний досвід громади ми поспілкувалися з протоієреєм, благочинним Тальнівської громади Андрієм Гаргатом.
– Отче Андрію, що для вас особисто означає цей день?
–17 вересня ми згадуємо святих мучениць, які постраждали за віру, і водночас звертаємося до глибокого духовного змісту. Імена Віра, Надія, Любов та їхня мати Софія – то чесноти, що мають жити в кожному серці. У часи випробувань, коли світ здається нестабільним, саме ці достойності допомагають людині втриматися, зберегти внутрішню силу й не загубити себе.
–Як, на вашу думку, Тальнівщина черпає силу з прикладу цих святих?
–Люди нашої громади зберегли здатність співчувати, підтримувати одне одного, молитися. 11-й рік палає Україна. Ми проходимо крізь болісні втрати, тривоги, страхи. Та, згадуючи мучениць, усвідомлюємо: навіть у полум’яні часи можна залишатися вірним добру. Це свято – нагадування про те, що варто триматися, вірити, сподіватися й любити, адже любов сильніша за смерть.
–Чи помічаєте ви, що люди сьогодні шукають духовної опори більше, ніж раніше?
–Так, це справді відчутно. Люди приходять до храму не лише для молитви. Шукають тишу, розуміння, живе слово. Іноді достатньо просто бути поруч, вислухати, дати людині відчути, що вона не одна. Сьогодні віра – не лише релігійна традиція, а спосіб зберегти себе, свою родину й людяність у світі, який часто кидає виклики нашій внутрішній рівновазі.
–Віра – традиція чи практика?
–І традиція, і щоденна практика. Ми справді успадковуємо її від батьків, дідів, зростаємо в її атмосфері. Але з часом кожен має зробити власний вибір: жити вірою не лише у свята, а щодня: у словах, вчинках, ставленні до ближнього. Віра стає живою тоді, коли ми діємо з любов’ю, зберігаємо надію, не втрачаємо довіру до Бога навіть у найважчі моменти. Це не лише пам’ять про минуле, а сила, що формує наше сьогодення.
–Яке послання ви хотіли б передати громаді у день цього свята?
–Нехай у цей день кожен із нас згадає: «Віра –глибоке переконання, що дає силу йти вперед. Надія – внутрішній стержень, який не дозволяє впасти. Любов – сенс, що наповнює наші дії. А мудрість Софії – світло, яке веде нас у виборі, у словах, у вчинках. Ми сильні, коли єдині. Незламні, якщо любимо».
–Чому, на вашу думку, саме ці святі – Віра, Надія, Любов і Софія – так глибоко відгукуються в серцях українців?
–Ці імена – частина нашої духовної сутності. Вони втілюють те, чим живе українська душа. Ми віримо, коли часто навіть немає підстав, надіємося, коли все здається втраченим, і любимо навіть у часи війни, розлуки, болю. А мудрість Софії допомагає нам зберігати людяність, не озлоблюватися, залишатися світлими. У цих святих – наша сила, ніжність і незламність.
–Як священник, що ви відчуваєте, коли бачите, як люди об’єднуються навколо духовних цінностей?
–Це велика радість і велика відповідальність. Коли люди приходять до храму не лише як до будівлі, а як до місця сили, це означає, що віра жива. Я бачу, як молитва змінює обличчя, як спільна біда стає спільною підтримкою. І тоді розумієш: ми – родина, що тримається разом, бо має спільне серце.
«Дорогі іменинниці Віро, Надіє, Любове, Софіє! У день вашого святого покровительства прийміть мої найщиріші вітання. Нехай ваше життя буде сповнене тієї віри, що зміцнює серце; надії, яка не згасає навіть у мороці часу; любові, що зігріває душу; мудрості, яка веде до світла. Нехай Господь благословляє вас щодня, дарує здоров’я, мир у серці та радість у кожному кроці. Ви – приклад того, як чесноти можуть жити в людині. Зі святом вас, дорогі сестри у Христі!» – таким щирим вітанням завершує нашу розмову отець Андрій Гаргат.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
