Як святкували Різдво в інфекційному відділенні Тальнівської лікарні

Так сталося, що цьогорічне Різдво для моєї родини було не досить радісним. Вся справа в тому, що матір мого чоловіка лікується від ковіду в інфекційному відділенні Тальнівської багатопрофільної лікарні. Стан її не зовсім задовільний, тому лікар перевів у реанімаційну палату. У відділення, зрозуміло, рідних не пускають, хіба роблять виняток, аби попрощалися. Тому біля входу у колишнє терапевтичне відділення, а нині інфекційне, доводилося часто зустрічатися з людьми: знайомими і незнайомими, а часто і через маску невпізнанних. Знаєте, що їх всіх об’єднує – очі, повні смутку і тривоги та передчуття чогось безповоротного, що розділяє життєвий потік на «до» і «після».

Неділя, 10 січня, трохи по обіді: «Якось так важко, правда?» – каже незнайома жінка, шукаючи підтримки та розради. У відповідь лише киваю головою, душать сльози. Довго чекати не довелося: до нас виходить лікар – завідувач інфекційним (тепер ковідним) відділенням Святослав Румянцев. Голосом, тихим, умиротвореним, починає розказувати про стан обох батьків незнайомої мені жінки, втішати, вселяти надію. Вона, як виявилося, не з Тальнівщини, тому не знає, де купити необхідні ліки, переночувати. Така збентежена, стривожена. Після розмови з лікарем, їй наче відлягло, вона вже було спустилася східцями, та незабаром повернулася, аби обійняти лікаря, як доброго друга чи рідну людину.

«Таки чогось навчив нас, цей проклятий ковід!» – кажу подумки і вже сама слухаю лікаря про те, які справи у небайдужої мені людини. Він виглядає стомленим, очі червоні, переконана – від недосипання. Проте не скаржиться, не нарікає. Розповідає, що помічається незначний спад хворих, та важчих стає все більше. Місць у реанімації не вистачає: доводиться переводити пацієнтів, які йдуть на поправку, назад у відділення, а на їхнє місце ложити важких. Частина з них – під ШВЛами, інша – на резервуарному кисні. Без сумніву, він розуміє, як хворим важко перебувати в масці. За 5-7 днів вона тисне, парить, викликає подразнення, свербіж. Крім того, їм треба по 17 годин в сутки лежати на животі, аби легені розкривалися. «Це протокольна річ, тому доводиться кожного вмовляти, погладити по руці, попросити рідних, – каже лікар. – У ковідних пацієнтів, щоб ви розуміли, ковідна пневмонія розсмоктується через 4-6 місяців, тому я не рекомендую робити знімки навіть після виписки. Чи КТ-апарат, чи рентген – однаково покажуть пневмонію. Увесь цей час після виписки пацієнт продовжує лікуватися під наглядом сімейного лікаря, приймати антикоагулянтні препарати, розріджувачі. А вже через 3 місяці можна спостерігати динаміку і робити знімки. У реанімаційних пацієнтів пневмонія може розсмоктуватися до року».

Нині у відділенні перебуває 30 пацієнтів, не враховуючи реанімацію. Проте не у всіх із них підтверджений вірус лабораторно, хоча клініка абсолютно така ж, як і у ковідних. За наказами МОЗу такі хворі повинні лікуватися у терапевтичному відділенні чи під наглядом сімейного лікаря. На свій страх і ризик, завідувач відділенням лікує всіх, розприділяє ліки, закуплені з державного фінансування.

Непроста місія сьогодні у лікарів інфекційного відділення. Вони, справді, на передовій, тільки у війні з небезпечним недугом. Пліч-о-пліч із завідувачем відділення, який по сумісництву ще й реаніматолог, борються за життя кожного пацієнта три реаніматологи та лікар-інфекціоніст. А крім того, 24 особи молодшого медичного персоналу (4 бригади по 6 чоловік) цілодобово працюють у відділенні. Є два пости: один на реанімацію, інший на все відділення. Біля важких пацієнтів багато клопоту: їх і погодувати треба, і переодягнути, і перестелити, і маску поправити, і заспокоїти. Смертність, за словами лікаря, – 3,8-4 відсотки. Тобто, із сотні пацієнтів четверо вмирає. «В основному, це онкохворі, також дуже високі ризики мають люди з ожирінням: тут відразу ж і діабет 2-го типу, і серцю важче качати, дихати важко. Ковід відключає частину легень, і навіть, якщо нам їх вдавалося витягувати, то все одно, з часом обривався тромб абощо. Тому я дуже прошу і наполягаю, щоб рекомендації, які пишуть лікарі, особливо антикоагулянти, пацієнти обов’язково приймали. Вікова категорія пацієнтів – старші люди або з вираженою патологією, штучний клапан серця, перенесені операції, тромбози. Мені їх дуже шкода, проте у таких випадках нічого зробити ми не можемо. Я не ображаюся на тих, хто пише у соціальних мережах, вони на емоціях, я їх дуже добре розумію і по-людськи співчуваю», – каже лікар. Думаю, він має на увазі не зовсім коректний допис в одній із тальнівських груп у фейсбуці жінки, що втратила своїх бабусю та дідуся.

Ліна ЯЛОВСЬКА

13.01.2021 16:43
Переглядів: 3174
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.