Вісті Черкащини Військовий з Тального розповів, як ледь не загинув в зоні АТО
На рубежі
Продовжуємо розповіді про патріотів з Тальнівщини, які воювали та зараз беруть участь в боях на Сході України, захищаючи незалежність нашої держави.
Наш співрозмовник – 26-річний тальнівець Богдан Ярунець, який 14 січня цього року вже вдруге поїхав в зону АТО. Знайомство відбулось по телефону, зараз він у Маріуполі на другій лінії оброни. Розмова була коротка, та відчувалося, що йому там, на війні, важко.
Молодий чоловік розповідає, що після школи вступив до університету державної фіскальної служби України на факультет «Податкова міліція». По закінченню працював оперативним співробітником податкової міліції. В 2019 році перейшов в слідче управління, де йому, молодому й амбітному, запропонували захищати Батьківщину на Сході.
– Я погодився, бо хотів бути корисним своїй державі в нелегкі часи, – каже. – Недовго проходив навчальні стрільби в Оршанці. Після цього всі отримали зброю і поїхали в Донецьку область, виїжджали в зону Курахове – Мар’янка. Стояли на передовій. Там постійно відчувалася тривога. Комендатура прикордонників стояла «в нулю», від нас – 400 метрів.
Це Богдан розповідає, як вперше потрапив в зону АТО. Він згадує, що в свою першу ніч, коли заступав на добове чергування, були страшні обстріли. «Після того дня я почав вірити в Бога, і дякував Йому за те, що залишився живим, – розповідає. – Близько дванадцятої ночі ми почули сильні вибухи, і там, де ми перебували, почало сильно трусити модулем. Ми вибігли, спустилися в бліндаж, де навіть земля осипалась від цих вибухів. Звісно, наші збройні сили давали вогонь у відповідь. Чесно кажучи, було дуже страшно. І не вірте тим, хто каже, що почуття страху на війні немає. Було лячно від думки, а як буде без мене мама, дружина, син, якщо загину? Страшно від того, що ти можеш ніколи їх не побачити».
Богдан розказує, що супротивник постійно обстрілював їхні позиції і моментів, коли треба ховатись, було багато. Він тоді зрозумів, що справжня війна – це не кіно, це життя і смерть, це реальність, яка невдовзі змінила його світогляд, характер, навчила цінувати життя і дружбу.
Також боєць згадує, як мало не загинув і доля секунди врятувала його життя: «На війні доводиться багато чого робити: стояли на блокпостах, перевіряли автомобілі, що курсували, рили окопи, бліндажі, охороняли різні об’єкти, ремонтували військову техніку. І от, коли перевіряли один із автомобілів, почули сильний дзвін. Тоді не звернули на це уваги, бо не зрозуміли, що сталось. Наступного дня водій, якого ми перевіряли, привіз нам патрон від снайперської гвинтівки, що застряг в нього в багажнику з тієї сторони, де я стояв. Тобто, ще секунда – і вона поцілила б у мене».
Повернувся боєць з війни живим-здоровим. Продовжив далі працювати в податковій міліції. Потім життя склалось так, що довелось шукати то одну, то іншу роботу, проте згодом повернувся до професії та почав працювати в академії патрульної поліції.
– Там пів року нас навчали, потім направили на службу в Черкаси. Через два тижні повідомили, що ми відправляємось в зону АТО. Тож зараз я знаходжусь в Маріуполі на другій лінії оборони. Проте, кажуть, що ця лінія може стати першою. Чути, як стріляють з ДШК, десь кілометрів 8 від нас. Наразі ми в повній бойовій готовності, – розповідає. – Чесно кажучи, мені не так страшно, як було минулого разу. Тоді я не все розумів, наприклад, чи то «відльот», чи то «прильот», що і звідки стріляє. Зараз я вже все розумію. Додому повернусь в березні, якщо все добре буде. Нам просто ніхто нічого не говорить, ми дивимось новини, як і всі.
Рідні нашого захисника, з одного боку, пишаються своїм героєм, з іншого – неймовірно переживають за нього. Переживають, чекають і моляться.
– Звісно, родина хвилюється за мене, але я державний службовець, і не може бути такого, що хочу або не хочу, я зобов’язаний. В країні війна – значить треба воювати. Коли вперше їхав в АТО, дружина дуже переживала, а цього разу сказала просто: «Повернись живий і здоровий. Я вірю, що все буде добре», – говорить Богдан Ярунець.
Катерина КІХТЕНКО
