У Зеленькові відкрили пам’ятну дошку Олександру та Андрію Загродським

13 жовтня на фасаді Зеленьківської школи урочисто відкрили меморіальну дошку патріотам України, односельцям Олександру та Андрію Загродським. Олександр Загродський взяв участь у 101 бою, мав 5 поранень. Пройшов шлях від рядового бійця до генерал-полковника армії Української Народної Республіки. Його брат, Андрій, був визначний мовознавець автор підручника з української мови.

Рішення про виготовлення та встановлення було прийняте на загальному зібранні жителів Зеленькова. Усі роботи профінансувала сільська рада.

– Чому саме тут встановили дошку? – ніби випереджаючи запитання односельців, каже сільська голова Валентина Деркач і відразу ж дає відповідь. – Тому що саме із шкільної парти починає формуватися дитина, як громадянин, патріот.

Захід відкрили учні та директор школи Людмила Звіряка, які привітали односельців із визначною подією. Після чого Людмила Андріївна надала слово родичці Загродських Тетяні Дерев’янко.

– Мама згадувала, як напровесні 1920 року на світанку до їхньої хати під’їхала підвода. За їздового була молода жінка, Олена здається її звали. На возі був кремезний, але тяжко хворий чоловік, якого поклали на рядно і занесли в хату. Усе робили таємно і швидко. При цьому були присутні моя мама Пелагея, якій було тоді 9 років і Марії Кімличихи мати. Старші попросили, щоб вони нікому нічого про хворого не розповідали. Але дід Никандр Гнатенко узнав та й питає моєї бабусі Теклі: «А хто там у вас є?». Та й каже: «Нашого Олександра син». Тоді почалися весняні роботи. Материні батьки стали ходити в поле, а мама носила їсти хворому Олександру Олександровичу Загродському. Лікувала його бабка-знахарка, казали на неї Перчиха. Десь на початку квітня, вночі, Олександра забрали вірні йому люди, – розповідає жителька Зеленькова Тетяна Дерев’янко. – Олександр залишив дідові й бабусі ярмо, рушник, жіночу сорочку і в ній замотану книжку з медицини. Сьогодні це все я передаю до шкільного музею. А ще підізвав мою маму і подарував золоту та срібну ложки. «Бери, будеш згадувати дядька», – сказав на прощання. Більше вона його не бачила. Ті ложки в голодовку поміняли на їжу…

Тетяна Петрівна також розповіла, зі слів матері, що під час війни в село приїжджала донька сестри Олександра та Андрія Загродських – Валентина. Вона вже була одружена за чоловіком на прізвище Литвин і мешкала на Донбасі.

– Тетяна Петрівна, оголошую Вас почесним членом нашої пошуково-творчої організації «Спадщина», – зазначає у своєму виступі учителька Галина Лагодзя.

Галина Григорівна розповідає, що випускник школи Олександр Журба і його бабуся учителька-пенсіонерка Галина Іванівна Звіряка у цьому році вибороли почесне друге місце у обласному краєзнавчому конкурсі «Герої не вмирають!». Їхнє дослідження було саме про зеленьківське коріння Олександра Загродського.

– Сьогодні ви маєте задатися метою – берегти, любити свою Україну, бути такими відданими їй, як Загродський, – звернулася до молоді Галина Звіряка. Галина Іванівна, як досвідчений педагог, зупинилася на найважливіших і найцікавіших періодах життя генерала.

На урочистостях також виступили юний дослідник Олександр Журба, учитель Лариса Іщенко та краєзнавець, який ось уже два десятки років вивчає внесок жителів краю в національно-визвольну боротьбу 1917-1921 років Олег Шатайло.

Право відкрити меморіальну дошку надали родичці Загродських Тетяні Дерев’янко та активному учаснику пошуково-творчої групи «Спадщина» Олександру Журбі.

По завершенні учні, учителі та запрошені сфотографувалися на місці, де стояла церква в якій не один десяток років служив Олександр Загродський – батько тих, кому цього дня відкривали меморіальну дошку.

Олександр ГРИГОРУК