У Тальному попрощалися з колишньою освітянкою Вірою Гончарук

У суботу, 4 липня, на Черкащині провели в останню путь відому освітянку Віру Олександрівну Гончарук, колишню заступницю директора Тальнівської загальноосвітньої школи №2

Церемонія розпочалася об 11:00 в храмі ПЦУ на вулиці Майданецькій. Біля стін рідного навчального закладу відбувся траурний мітинг. Пам’ять колеги вшанували колишній керівник відділу освіти Володимир Синьогуб, ексдиректорка школи Софія Бондаренко, а також нинішня очільниця закладу Ірина Писар, із якою журналісти поспілкувалися про життєвий та професійний шлях покійної вчительки.

Океан не розірвав зв’язку з рідним Тальним

Школа – це насамперед люди, які залишають у ній частинку свого серця. Навіть далекі відстані й роки не змогли обірвати той особливий невидимий зв’язок, який єднав незабутню вчительку з рідним Тальним.

Ірина Петрівна згадує її з особливим трепетом і теплом. Зі світлин дивиться жінка з неймовірно лагідними, але водночас мудрими й уважними очима – Віра Олександрівна Гончарук. Вона стала цілою історією для своєї школи, присвятивши їй майже пів століття – 49 років незабутньої праці. Увесь цей час щодня ділилася знаннями біля дошки й була надійним, турботливим оберегом для початкових класів на посаді завуча.

«Я приїду, і ми обов’язково знову зберемося разом…»

Після виходу на заслужений відпочинок Віра Гончарук переїхала за океан, де була потрібна родині. Проте серце назавжди залишилося в стінах рідної школи: Україна так і не відпустила свою доньку. Повернення на рідну землю стало виконанням останньої волі – знайти вічний спокій у Гордашівці, поруч із батьками.

«Знаєте, наша колега жила кожним подихом школи, навіть здалеку, – тихо каже директорка. – Пам’ятала дні народження кожного в колективі, ніколи не забувала про ветеранів праці, цікавилася найменшими новинами. Обіцяла повернутися й знову обійняти дорогих серцю людей. Цей патріотизм не був показним, а щира й глибока любов до рідного краю вражала».

Кредо завуча: вчитися разом із молодими

Посада заступника директора – то серце навчального процесу. Саме Віра Олександрівна свого часу заклала ту основу, на якій школа тримається й сьогодні, об’єднавши навколо себе сильну й дружню кафедру вчителів початкових класів. Головне правило її життя було простим: школа – це люди, які мають постійно розвиватися. Досвідчена педагогиня ніколи не соромилася щиро сказати молодим колегам: «Я цього не знаю, давайте вчитися разом».

«У роботі завжди панував лад, чітко контролювалася якість навчання, але за цією професійною вимогливістю ховалася безмежна людяність, – продовжує Ірина Писар. – Віра Олександрівна вміла огорнути материнським теплом і першокласника, який уперше переступив поріг школи, і молодого вчителя, котрий губився від страху. Нас завжди вчили працювати в команді – чути й поважати усіх, від дитини до техпрацівника».

Золоті літери шкільного літопису

Сьогодні в Тальнівській школі №2 працюють над створенням великого літопису закладу, який згодом планують видати окремою книгою. Історія життя Віри Гончарук буде вписана туди золотими літерами. Хоча головний свій літопис мудра вчителька вже залишила в серцях тисяч вихованців та колег.

Коли вчительку проводжали в останню путь біля рідного шкільного порогу, здавалося, усе навколо затихло у глибокій пошані.

«Душа подолала величезну відстань між континентами, щоб нарешті знайти спокій удома, – каже наостанок директорка. – Рідне місто схилило голови перед Людиною з великої літери. Наша незабутня колега пішла, але залишила світло, що грітиме школу ще багато-багато років».

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Ігор Новицький: партнерство з CEJA відкриває нові можливості для молодих фермерів України

Читайте нас також в Telegram!