Вісті Черкащини 
У Тальному навколішки провели в останню путь Захисника Владислава Мелюшка
11 травня навколішки та з квітами жителі громади провели в останню земну дорогу Захисника України, нашого земляка Владислава Мелюшка. Владислав повернувся додому на щиті… Повернувся туди, де зробив свої перші кроки, де минуло його дитинство, де жили його батьки, де чекали рідні… Повернувся у рідне Тальне — вже у вічність… Війна безжально змінює людські долі. Вона приходить у дім не лише вибухами й сиренами — вона приходить тишею… Тією страшною тишею, коли рідні місяцями живуть між надією і болем, між молитвою і страхом, чекаючи хоча б якоїсь звістки. Саме так чекали і Владислава Мелюшка. Чекали брати. Чекала родина. Чекало рідне місто… Довгий час він вважався зниклим безвісти. І поки жевріла надія — серце відмовлялося вірити у найстрашніше. Та, на превеликий жаль, війна знову принесла чорну звістку… Владислав Олександрович Мелюшко народився 25 вересня 1976 року у Здобутку. Тут навчався у школі №2, тут формувався як людина — щира, працьовита, відповідальна. Після дев’ятого класу пішов працювати у сільгосптехніку. Не шукав легких шляхів, не боявся роботи, жив по совісті. Він був люблячим сином, надійним братом, доброю людиною, вірним товаришем. Люди згадують його спокійним, щирим, без зайвих слів, але з великим серцем і людяністю. На жаль, його батьків — Віталії Йосипівни та Олександра Володимировича — уже немає серед живих… І, мабуть, найбільший біль цієї війни в тому, що матері більше не можуть обійняти своїх синів, а батьки — зустріти їх на рідному порозі… 25 вересня 2023 року Владислава було призвано до лав Збройних Сил України. Він став стрільцем-зенітником ракетного взводу механізованого батальйону військової частини. Не сховався, не відступив, не шукав виправдань. Коли Батьківщина потребувала захисту — він став у стрій. Бо справжня мужність — це не гучні слова. Це здатність у найтемніший час стати щитом для інших. 12 листопада 2023 року, під час ворожих штурмових дій поблизу Авдіївки на Донеччині, Владислав Олександрович загинув, виконуючи свій військовий обов’язок перед Україною. Йому було лише 47… Побратими пам’ятатимуть його як надійного воїна, який сумлінно виконував свій обов’язок, не втрачав людяності навіть у найважчі хвилини війни, завжди був поруч, коли потрібна була підтримка. Він не говорив гучних слів про героїзм — він просто чесно робив свою справу. А саме з таких людей і тримається українське військо. Саме такі люди сьогодні тримають Україну. Сьогодні ми стоїмо на цій площі і розуміємо страшну ціну української свободи. Вона написана іменами наших Героїв. Їхніми долями. Їхнім незавершеним життям… Ми ніколи не маємо права забути тих, завдяки кому Україна стоїть. Бо поки жива пам’ять — живі й вони. У наших серцях. У молитвах. У синьо-жовтому небі над рідною землею. Від імені всієї Тальнівської громади висловлюємо щирі співчуття братам Олександру та Віталію, усій родині, близьким і друзям Владислава Мелюшка. Схиляємо голови у глибокій скорботі… Вічна і світла пам’ять Герою. Вічна шана його подвигу. Слава Захиснику України.
Пресслужба Тальнівської МТГ
