Вісті Черкащини 
Ціна весни: Чому маки Тальнівщини цьогоріч пахнуть полином
Раніше цей день був загорнутий у цукеркову обгортку: гучні промови з трибун, чергові гвоздики й пафос «для галочки». Тепер усе інакше. Війна гарячою кров’ю змила з дати 8 травня всю дешеву позолоту.
Цьогоріч на Тальнівщині стара рана Другої світової знову нагадала про себе. До тих давніх ран додалися нові. Свіжі, гарячі, вони тепер у кожній хаті. Маки в полях ті ж самі, але пахнуть вони тепер полином.
Ми проїхалися дорогами громади. Без зайвих слів. Подивитися, як пам’ять стає нашою головною зброєю.
Тальне
Центральна площа міста. Пам’ятник Героям Небесної Сотні та Захисникам України. Тут повітря ніби стає густішим, коли починає звучати Державний Гімн. Це не та тиша, яку можна зустріти в полі. У цій учувається, як б’ються серця матерів, котрі чекають синів із фронту, і тих, які поховали свої разом з полеглими дітьми.
Міський голова Василь Сідько, звертаючись до громади, не шукав складних метафор. Сьогодні ціну миру знають не з книжок. За нього платять щодня кров’ю, нервами й безсонням.
До підніжжя лягли квіти. Не штучний пластик, а живі гвоздики, тюльпани й нарциси. Вони пахнуть весною й водночас – болем.
Коли над площею полинув голос Тетяни Вовк із піснею «Ясени», натовпом почувся ледь чутний стогін. Пісня про солдатів, які йдуть у безсмертя… Хтось у натовпі міцніше стиснув руку дитини, дехто витирав очі краєчком хустини. Адже безсмертя – це добре для вічності, але тут, на землі, так хочеться, щоб УСІ захисники й захисниці повернулися додому. А дитячі голоси з пісенною композицією «Сонечко світить над Україною» стали тим тендітним містком у майбутнє, заради якого, власне, і варто тримати цей небокрай.
Уроки пам’яті
У школах Тального цього дня вчителі теж говорили про людяність. Учні 3-В класу другої школи разом із наставницею Вікторією Бондарець прийшли до Пагорба Слави. На дитячому одязі – червоні маки. Це був урок історії просто неба, де замість оцінок у журналі – розуміння в очах.
У Тальнівському музеї історії панувала особлива атмосфера. Директорка Світлана Проценко й старша наукова співробітниця Ольга Приходько розповідали дітям про внесок українців у ту далеку перемогу над нацизмом. А потім – майстер-клас. Третьокласники НВК №1 (керівниця Людмила Кузьмінська) власноруч створювали символи пам’яті. Дитячі пальчики обережно зшивали фетрові пелюстки. Так разом із символом народжувалося усвідомлення: воля коштує неймовірно дорого.
А в 1-Б класі Світлана Приятельчук «засіяла» з малечею ціле поле пам’яті. Школярики, затамувавши подих, дивилися ролик про маки. Вони ще зовсім малі, але вже чітко знають: ця квітка – слід від кулі. Пам’ять, що не має права згаснути.
Від Веселого Кута до Папужинців
Географія пам’яті Тальнівщини цього дня була широкою. Отець Олександр, настоятель храму Преподобної Параскеви Сербської, звершив об’їзд парафій. Веселий Кут, Гордашівка, Лащова, Папужинці. Біля сільських пам’ятників зібралися місцеві жителі.
Молилися за всіх. За мільйони українців, полеглих на фронтах Другої світової війни. За знищених у нацистських концтаборах. За похованих заживо під завалами сучасних будинків у Києві, Полтаві, Сумах, Харкові, Чернігові й багатьох інших містах і містечках стражденної України. Примирення – не обійми з катом, а визнання спільної трагедії людства, щоб вона не повторилася. Проте вона сталася знову. І тому молитва за упокій сьогодні нерозривно сплетена зі зверненням до Бога за здоров’я наших воїнів та воїнок, які зараз виривають нашу свободу з лабет смерті.
Три села – одна доля
У Кобриновому пам’ять має свій ритм. Тут жителі села разом із учнями місцевої гімназії зібралися біля меморіалу загиблим односельцям. Голова ради ветеранів Олена Лежух і всі присутні поклали квіти до його. підніжжя.
Окремою сторінкою відзначили день у Кобриновій Греблі. Тут люди згадували страшною ціною виборений мир у Другій світовій і клялися не забувати про це. У сьогоденні його теж здобувають ціною власних життів найкращі сини й доньки України.
У Колодистому говорили про головне. Держава вшановує тих, чиє життя обірвала велика війна. Висновок громади один: єдність. Тільки з нею можна вистояти проти ворога. Так робили предки, так робимо і ми зараз.
Післямова
Червоний мак витіснив радянське штампування. Це не заміна значків на лацканах, а повернення до істини. Квітка, що проростає крізь кров і залізо.
Вечір над Тальнівщиною лягає тихо. Але на одязі горять червоні плями пам’яті. Ми знаємо, скільки віддали за волю діди. Ми бачимо, ціну, які за неї щодня платять їхні онуки та правнуки. Зло буде покаране. Нехай Господь береже Україну та кожного її захисника.
Пам’ятаємо. Перемагаємо. Вклоняємося.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
