Вісті Черкащини Тальнівщина в чорній хустині: Криві Коліна попрощалися з мужнім захисником Денисом Протасовим
Небесний легіон Тальнівщини
Чорне крило війни знову торкнулося Тальнівської громади, принісши із собою невимовний біль, який не вгамувати жодними словами. Село Криві Коліна занурилося в глибоку, німу скорботу. Земляки проводжали в останню земну дорогу свого тридцятирічного Героя, оператора БПЛА Дениса Олександровича Протасова. Це молоде життя обірвалося на злеті, але пам’ять про нього відтепер назавжди викарбована в історії краю. Про життєвий шлях захисника, його велике серце, справжню козацьку вдачу й жертовний подвиг заради майбутнього дітей з глибокою шаною свідчать староста округу Михайло Капериз та Голова ради ветеранів села Галина Півторак.
Козацьке коріння й дарунок долі
Денис Протасов народився 7 липня 1995 року в місті Дніпрорудне, що на Запоріжжі. Це особливий край: земля козацької вольниці, де саме повітря просякнуте духом свободи й загартоване столітньою боротьбою з чужинцями. Наче увібравши в себе ту бунтарську й нескорену силу предків, Денис змалечку мав твердий характер. Після школи закінчив місцевий професійний ліцей, здобувши цілком мирну, земну й таку потрібну людям професію газозварника. Хотів жити, працювати, творити власне майбутнє.
Проте доля, що любить писати власні, часом зовсім несподівані сюжети, привела юнака на благословенну Черкащину. Денис влаштувався охоронцем на борошномельне підприємство в Кривих Колінах. Тоді він іще не знав, що цей мальовничий куточок Тальнівщини стане для нього рідним, а місцеві краєвиди подарують найцінніший скарб. Саме тут він зустрів Наталію Андріївну, яка розділила з ним життя, подарувала родинне тепло й стала його справжнім, неосяжним всесвітом.
Велике серце не ділило кохання на «своє» і «чуже»
Дві долі переплелися понад десять років тому, а згодом цей союз любові й вірності вони скріпили й офіційним шлюбом. Денис увійшов у родину Наталії як надійна опора, її фортеця та тихий оберіг. Не маючи власних кровних дітей, цей чоловік володів настільки величезним, всепрощаючим і теплим серцем, що без вагань умістив у ньому всю велику родину. Для менших, Арсена та Кіри, він став справжнім, турботливим батьком. Засинав поруч, коли вони нездужали, вчив першим життєвим мудрощам і плекав у їхніх душах добро.
Так само легко, з першого погляду, Денис знайшов ключ до сердець і старших дітей Наталії – Девіда та Валерії. Його прийняли як рідного, бо не відчути світло, яке випромінював цей чоловік, було неможливо. Він умів розрадити, вчасно підставити плече й зігріти словом, коли на душі ставало важко. А згодом доля щедро обдарувала його ще однією великою радістю – статусом щасливого дідуся для маленьких Сема, Мері та Максима, яких безмежно любив.
За ці роки у Кривих Колінах Денис став своїм. Сусіди й односельці згадують його як надзвичайно привітного, працьовитого та безвідмовного чоловіка. Він ніколи не закривав дверей перед чужою бідою, завжди йшов назустріч із щирою посмішкою й дарував тим, хто опинявся поруч, дивовижне відчуття спокою та впевненості.
Крізь вогонь, поранення і лінію неповернення
Усе щасливе життя, плани та мрії в одну мить перекреслило повномасштабне вторгнення. У січні 2023 року Денис отримав повістку, а вже 3 лютого склав присягу на вірність українському народові. Його бойовий шлях у лавах Збройних Сил України – спочатку у складі 32-ї окремої механізованої бригади, а згодом у мотопіхотному батальйоні – став літописом надлюдської мужності.
За два роки запеклих боїв Воїн пройшов найпекельніші напрямки фронту, брав участь у захисті Куп’янська та Харківщини, виконував надскладні завдання. На війні він опанував кілька військових спеціальностей: був снайпером, матросом морської піхоти, спеціалістом із радіоелектронної боротьби й оператором безпілотних літальних апаратів.
Війна не шкодувала воїна. Денис пережив важкі контузії та кілька поранень. Найстрашніше з них наздогнало Героя 9 травня 2025 року. Боротьба за життя була тривалою й виснажливою: чотири складні операції, місяці у шпитальних палатах. І весь цей час, міцно тримаючи його за руку й молячись про диво, поруч була кохана дружина Наталія.
За станом здоров’я та важкими наслідками поранень Дениса офіційно звільнили від військової служби. Він мав законне право залишитися в тилу, повернутися до мирної праці, виховувати дітей і бавити онуків. Проте козацька кров, біль за понівечену країну та обов’язок перед полеглими побратимами не дозволили йому стояти осторонь. Щойно загоїлися рани, він знову повернувся на передову – цього разу як досвідчений оператор БПЛА. Інакше не міг.
Останній бій на межі тридцятиріччя
Друге повернення на фронт тривало трохи більше місяця. 12 травня 2026 року поблизу селища Козача Лопань, що на Харківщині, у самому вирі ворожого вогню, оператор відділення радіоелектронної боротьби Денис Протасов прийняв свій останній бій. Він тримав стрій і виконував військовий обов’язок до останнього подиху, прикриваючи побратимів.
Йому назавжди залишиться тридцять… Вік, коли життя тільки розправляє крила для високого лету, коли попереду мало бути стільки світлих днів і омріяного щастя.
Сьогодні Тальнівська громада в глибокій німій скорботі схиляє голови перед невимовним болем дружини Наталії, дітей, онуків, батьків Олександра та Інни, сестри Тетяни. Жодні слова не зцілять зранені душі й не затягнуть ці криваві рубці. Але світла пам’ять про Дениса житиме вічно. У кожному вільному подиху української землі, в усмішках дітей, яких він виростив і захистив, та у високому синьому небі, що тримається на плечах таких титанів.
Низький уклін тобі, Воїне, за твій жертовний подвиг. Легкого спочинку твоїй чистій козацькій душі.
Вічна пам’ять і слава Герою Денису Протасову! Слава Україні!
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
