Тальнівчанка пише вірші та хоче долучитися до акції «Найбільший в’язаний прапор України»

Тальнівчанка Мирослава Гладій пише вірші та прозу, нещодавно з-під її пера з’явилася навіть перша казка для любої донечки. Її роботи надруковані вже в 5-ти збірних книгах, де, як розповідає пані Мирослава, друкуються твори усіх поетів та прозаїків нашої країни.
За освітою жінка вчителька історії, проте творчість для неї, як друге ім’я. Каже, може писати на різні теми, все залежить від настрою та натхнення, яке приходить інколи неочікувано.
– Буває, хочеться чогось романтичного, і тоді з’являється на світ вірш про кохання, а інколи хочеться подякувати за турботу, за підтримку своїм рідним і народжується вірш-подяка, а буває, хочеться гумору і виходять з-під пера сатиричні вірші-привітання, наприклад, до дня народження. Також пишу і прозу, здебільшого – це описані людські життєві історії, які варто розповідати. Можу описати долю жінки, висловити любов до своєї матусі чи поділитися неймовірними відчуттями материнства, а інколи й хочеться поринути у світ природи та описати її красу, – розповідає Мирослава Миколаївна.
Найпершими слухачами та поціновувачами її творчості, зі слів поетеси, є рідні – мама, чоловік та донечка.
– Відразу ж біжу до них зі словами «Послухайте, як вам?», а вони як добросовісні слухачі вислуховують і висловлюють свою критику або захват. До критики ставлюсь з повагою, адже це чиїсь думки, та намагаюся проаналізувати, що саме зробила не так і що потрібно зробити, аби писати краще, – каже пані Мирослава.
Від початку повномасштабної війни жінка намагається не піддаватися почуттю тривоги. 25 лютого на сторінці у фейсбуці Мирослава поділилася своїми почуттями про війну віршем, присвяченим нашим захисникам. Та розуміємо, що на цю хвилюючу і болючу тему у поетеси ще буде багато написаних віршованих та прозових рядків, які захоплюватимуть дух та проникатимуть до самісінького серця.
Моя Україна, ненько моя.
Навколішки стану і помолюся я
За землю, що плаче сльозами жінок,
За воїнів наших, що тиснуть курок.
Благаю, Всевишній, почуй ти мене.
Солдат захисти, що бій цей веде.
Що б’ється за волю, за щастя й добро.
Щоб все на вкраїні буяло й цвіло.
До тебе я, Матінко Божа, звернусь,
Попрошу, щоб солдат живим повернувсь.
Ви, ангели Божі, солдат бережіть
Та кулі ворожі від них відведіть.
Окрім того, Мирослава Миколаївна ще займається в’язанням на замовлення.
– В’яжу все: від носочків до шапочок. Є творчі ідеї, які планую втілити в життя. Зараз маю бажання долучитися до благодійної справи – зв’язати плед для діток-сиріт, але перед цим хочу долучитися до акції, яка стартує на заході Україні «Найбільший в’язаний прапор України», – розповідає наша співрозмовниця.
Разом з родиною та сусідами пані Мирослава активно долучаються до волонтерської допомоги. І закривають різні каші, і збирають продукти, а також надсилають кошти на підтримку нашим оборонцям. Жінка зауважує, що намагається допомагати тим, хто цього потребує, адже, за її словами, «всім потрібно рухатись, рухатись вперед та до перемоги».
– Я вдячна всім тим, хто долучається до збору (друзям, сусідам, знайомим), бо зараз, в такий час, коли наші чоловіки мужньо боронять нашу Батьківщину, обов’язок всіх інших громадян – організувати надійний тил та підтримку, щоб хоч трішки їм допомогти у цій нелегкій справі, – розповідає наша співрозмовниця.
Бажаємо Мирославі Гладій здійснення її творчих ідей, а це, як мріє вона, – надрукувати власну книгу, в якій будуть всі її думки, почуття та прості життєві історії людей, про які варто розповідати читачам.
Все буде Україна, тільки б нам усім мирного неба!

Ольга МОСКАЛЕНКО

Читайте нас також в Telegram!