«Сила роду» в кожній намистинці: як майстриня з Тальнівщини створила особливий гердан

Місяць кропіткої роботи, 27 кольорів бісеру та сотні намистинок, кожну з яких потрібно правильно підібрати й нанизати. Саме стільки зусиль знадобилося жительці села Мошурів на Тальнівщині Лілії Поправці, щоб створити гердан «Сила роду». Бісероплетінням жінка захоплюється з дитинства, а за останні роки опанувала нові техніки й почала виготовляти складніші прикраси.

З бісером Лілія знайома ще з 12 років. Тоді відвідувала гурток у будинку дитячої та юнацької творчості в Лисянці. Спочатку вчилася плести браслети та брелоки, згодом опанувала силянки – традиційні жіночі прикраси з бісеру. А от гердани довго залишалися для неї чимось складним і недосяжним.

– Я бачила їх у багатьох майстринь, але сама ніяк не наважувалася спробувати. Аж поки одна знайома не попросила зробити для неї гердан. Сказала, що знає: у мене все вийде. Я погодилася спробувати. Приблизно два-три місяці вчилася, експериментувала, зрештою почало виходити, і тепер мені дуже подобається їх виготовляти, – розповідає рукодільниця.

Гердани, за словами Лілії, давно популярні на заході України, а тепер дедалі частіше привертають увагу й на Черкащині. Їх носять не лише як прикрасу, а й як оберіг. Особливого значення набувають орнаменти: символи калини, колосків, ляльки-мотанки та інші традиційні мотиви.

Сама майстриня найбільше любить квіткові візерунки. Особливе місце серед них посідають маки, також часто використовує троянди, соняшники, волошки та ромашки. Подобається їй і петриківський розпис, мотиви якого переносить у бісерні прикраси. Цікавими вважає й орнаменти із зображеннями тварин. Водночас Лілія готова втілити й індивідуальні побажання, адже за наявними схемами може створити практично будь-який орнамент.

Однією з робіт, якою Лілія особливо пишається, став гердан «Сила роду». Схему для нього придбала в іншої майстрині, а от втілення задуму потребувало чимало терпіння. У прикрасі поєднала соняшники, маки, волошки, ромашки, колоски та калину.

– Я раніше робила гердани невеликі, а цей вийшов дуже масивним і великим. Працювала над ним цілий місяць. У ньому 27 кольорів бісеру. Коли використовуєш стільки відтінків, потрібно бути дуже уважною, адже навіть одна неправильно нанизана намистинка може зіпсувати малюнок, – ділиться майстриня.

У створенні бісерних прикрас важлива увага до найменших деталей. Лілія ретельно добирає матеріали, адже навіть незначна різниця в розмірі намистинок може вплинути на вигляд готового виробу. Тому перед початком роботи нерідко доводиться перебирати бісер і відбирати однакові намистинки.

– Якщо бісер неоднаковий, виріб може вийти нерівним. Особливо це помітно на герданах, де важлива кожна деталь. Та й сам процес досить тривалий: потрібно сидіти й окремо брати кожну намистинку. Через дві-три години починає боліти шия, адже довго працюєш, нахилившись над виробом, – розповідає співрозмовниця.

Бісероплетіння для Лілії – передусім улюблене заняття, а не основний заробіток. Нині жінка перебуває в декретній відпустці, виховує трьох дітей: двох синів віком 15 і 13 років та півторарічну донечку. Замовлення трапляються нечасто, значно більше прикрас вона дарує рідним, друзям і знайомим.

У родині, жартує майстриня, є власний головний критик – чоловік. Він уважно розглядає кожну нову роботу, помічає найменші неточності й не соромиться про них сказати. Якщо ж прикраса йому справді подобається, Лілія знає: цього разу все вдалося.

Не залишається осторонь жінка й громадського життя. Вона бере участь у місцевих благодійних ярмарках, а також привозить свої вироби на святкові заходи до Тального. Зокрема, представляла прикраси під час відзначення Дня міста та Дня молоді. Долучаються до добрих справ і сини: один із хлопців навчається в місцевій школі та приносить мамині роботи на шкільні благодійні ярмарки.

Повномасштабна війна також вплинула на мотиви, які обирають люди. За словами Лілії, нині більше цікавляться українською символікою – калиною, колосками, маками. Особливо популярними стали браслети та брелоки з вишитими візерунками або зашифрованими словами й іменами.

– Багатьом хочеться мати щось символічне, ніби оберіг. У мене є знайомі односельці, які пішли воювати. Для них я теж виготовляла обереги, щоб мали із собою частинку дому, – розповідає жінка.

Лілія не проти ділитися своїми вміннями з іншими. Вона пропонувала місцевій школі свою допомогу в проведенні творчих занять. Одна дівчинка навіть приходила до неї додому, щоб навчитися бісероплетіння. Щоправда, згодом перестала, адже навчання в школі почало забирати більше часу.

А ось сама майстриня й далі прагне вчитися. Нині хоче опанувати ткацтво герданів на спеціальному верстаті. Уже намагалася самостійно розібратися за відеоуроками, але зрозуміти, як правильно натягувати нитки, виявилося непросто. Тож сподівається знайти майстриню, яка зможе показати всі тонкощі наживо.

Творчість займає у житті Лілії особливе місце. Коли щось не вдається, вона може відкласти роботу й перемкнутися на інше заняття. Раніше писала вірші, а тепер більше часу приділяє читанню. Лілія надає перевагу українській літературі. Серед її улюблених авторок – Світлана Талан, Люко Дашвар, Ірен Роздобудько та Галина Вдовиченко. Також вона цікавиться постмодерністською літературою та історичними книжками.

Та скільки б нових захоплень не з’являлося, бісер залишається для неї особливим способом відпочинку й самовираження. А кожна готова прикраса – результат терпіння, уважності та любові до своєї справи. І, схоже, попереду в Лілії ще чимало нових візерунків, які тільки чекають, щоб їх втілили в життя.

Тая КАЯФЮК

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!