Вісті Черкащини Сяйво алмазної України: Як третьокласниця з Тального підкорила область
Лист-запрошення на конкурс «Вишиванка – символ української душі» прийшов до Тальнівської школи №2 звичайною офіційною електронною поштою, але в 3-Б класі умить запалив справжнє вогнище. Класна керівниця Таміла Сидоренко підхопила задум так гаряче, що дитяче захоплення за мить переповнило клас. Спокійні будні скінчилися: кабінет загудів від ідей, ескізів і солодкого передчуття великої пригоди.
«Ця тема настільки близька серцю й моєму, і дітей, і батьків, що ми не могли стояти осторонь, – усміхається вчителька. – Я оголосила про конкурс, і в родинах одразу закипіла робота. Кожен шукав свій шлях, а от Ладаміра Совгира здивувала всіх, узявшись за алмазну мозаїку. Це ж колосальна, неймовірно копітка праця, що вимагала напруження всіх сил!»
Коли камінці оживають
Алмазна мозаїка – заняття не для непосидючих. Тисячі крихітних стразів потрібно один за одним, з ювелірною точністю, викласти на клейке полотно. Один хибний рух – і гармонія порушиться. Проте дев’ятирічна Ладаміра труднощів не злякалася.
На її картині – дівчина у вишиванці. Її погляд спрямований угору, туди, де синє небо зустрічається з хмарами. У цьому погляді чаїться й невисловлена молитва до Бога, і німе прохання про захист, і така тиха, але незламна віра в Перемогу.
«Побачивши цей малюнок, я відвести очей не могла, – сором’язливо розповідає Ладаміра. – Ця дівчина така вродлива й добра. Вона мені одразу нагадала саму Україну. Тому я твердо вирішила: викладатиму саме її, і картина має бути ідеальною».
Робота травала не один день. Спробуйте-но годинами сидіти над столом, коли за вікном кличуть розваги! Іноді від напруги починали боліти очі, а маленькі пальчики відмовлялися слухатися.
«Бувало, що втомлювалася дуже, – зізнається юна майстриня. – У такі хвилини на допомогу приходив старший брат Максим. Сідав поруч і допомагав викладати рядочки. А коли ставало зовсім важко, я робила паузу: йшла погуляти на свіже повітря, пила гарячий чай із мамою, відпочивала. А потім один погляд на перші іскри мозаїки – і я знову за роботою. Кортіло якнайшвидше дочекатися фіналу».
Й ось настала та мить. Останній камінчик зафіксовано на полотні. Воно засяяло сотнями маленьких сонць. Коли Ладаміра принесла картину до школи, однокласники затамували подих: відірвати погляд від цієї краси було неможливо. У визначений час роботу відправили на конкурс до Черкас.
Перемога
Результатів чекали затамувавши подих. Й ось повідомлення від класної керівниці. Перше місце в області! Позаду залишилися конкуренти з усього регіону.
«Звістка від Таміли Борисівни про мою перемогу – як сон наяву, сміється дівчинка. – Звісно, я старалася задля краси, але золото області! Одразу така неймовірна радість! Першими про тріумф дізналися вдома. Святкували всією родиною».
Зараз полотно прикрашає рідний клас Ладаміри. Воно стало справжнім талісманом для дітей. Попереду в дівчинки – літні канікули, час для відпочинку, а восени – знову до школи, уже в четвертий, випускний клас. Майже як одинадцятий, жартують у родині, порівнюючи успіхи Лади зі старшими.
А руки юної художниці вже сумують за роботою. До слова, алмазна мозаїка для неї – не випадковий успіх. У домашній колекції вже є і мальовничі пейзажі, і кумедні котики та собачки, і яскраві квіти. Дівчинка по-справжньому закохана в це мистецтво.
«Я обов’язково створю ще щось, – упевнено каже Ладаміра на прощання. – Можливо, наступна картина буде ще більшою за розміром і ще більш гарною. Головне – знайти сюжет, який знову зачепить серце».
Віримо, що так і буде. А поки що вітаємо маленьку тальнівочку з великою перемогою і зичимо, щоб її наступна велика картина викладалася вже під мирними, переможними українськими небесами, куди так щиро дивиться дівчина з її алмазного полотна.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
