Студент Тальянківського коледжу розводить перепілок м’ясної породи

– У нас вдома завжди була домашня птиця: качки, кури. Батьки тримали і перепілок. Ще малим любив за ними доглядати. Згодом вирішив, що буду ними займатися, – розповідає 17-річний студент-­електрик із Тального Роман Пелих. – Зараз їх у мене небагато – трохи більше 10-ка, залишили на розвід. Хочу, щоб їх у мене було багатенько. Але чомусь самочки цієї м’ясної американської, по-моєму, породи темного забарвлення є, а самців ніде знайти не можу, – бідкається.
Роман розповідає, що перепілки – дуже ніжні птахи, потребують постійного догляду, тепла і добрих кормів (найкраще тримати на комбікормах), бо інакше перестають нестися, а то й зовсім пропадають.

– Їм треба, щоб було не менше 10-ти градусів, – каже тальнівець. – На зиму ховав їх у хлів. Обтягнув клітку, щоб щілин не було – і під лампу. Дошки застелив сіном і травою. Було тепло. Єдиний мінус – конденсат. Мабуть, більше місяця, як забрали їх звідти. Поки я на навчанні, бо їжджу у коледж щодня, то зранку батьки їм їсти дають, а ввечері приїжджаю – і до них.

Тяжіє душа Романа і до міні-курей породи кохінхін. Зізнається, що неодноразово їздив з батьком на базар, сподівався купити пару. Було, й знайшов, але курочок не було – одні півні. Поїхав вдруге – продавали парку таких декоративних курей, але їхнє забарвлення не припало хлопцеві до душі.
Вдома тримає Роман і нутрій. Каже, це невибагливі тварини. Що не кинь – все підряд їдять. Та й до хвороб вони стійкі. Про своє захоплення хлопець розповів своїм одногрупникам, каже: «Їм було цікаво, питали, бо ні в кого такого нема. А нутрій ніхто з них і не бачив ніколи. Мені здається, таким зараз ніхто не займається».

Ольга ОСІЯНЕНКО