Спільна сила: як в Онопріївці наближають тепло для передової

Сьогодні на Тальнівщині час відраховують не годинами чи днями, а відправленими на передову пакунками. Велика війна згуртувала села громади в один злагоджений рух, де повсюди кипить робота. В Онопріївці ця сила подвійна, адже тут невтомно діють одразу два волонтерські осередки, що стали для наших бійців надійним тилом і нагадуванням про рідний дім.

Справжнім символом стійкості стала місцева команда з промовистою назвою «Невтомні» (натхненниця Марина Бондаренко). Поруч із ними, так само віддано й без перепочинку, працює інша згуртована група односельців, яку очолює Людмила Перцева. Ці люди щодня доводять, що для великих справ немає перешкод, коли є спільна мета: збирають допомогу, закривають нагальні потреби військових і вкладають усю душу в кожен відправлений вантаж.

Чотири роки невтомної праці

Ця спільна робота не припиняється з перших днів великої навали. Тоді, серед суцільної тривоги й невідомості, місцеві господині хапалися за будь-яку справу, що могла підбадьорити й зігріти бійців на передовій. «Спершу ми варили вареники. Постійно бракувало борошна й олії, згодом знадобилося м’ясо. Шукали, зносили, просили в односельців – так і працюємо пліч-о-пліч уже понад чотири роки», – згадує керівниця команди Людмила Перцева.

Час минав, потреби на фронті змінювалися, а протистояння ставало дедалі запеклішим. Незмінною залишалася лише впевненість: «Ми виконуватимемо  прохання з передової. Нещодавно нам вдалося заготовити чергову велику партію продуктів і знайти вкрай необхідні каністри для пального, що невдовзі поїдуть до захисників. Самого лише м’яса переробляємо стільки, що за один раз виходить понад півтори тисячі порцій поживних домашніх страв», – підкреслює наполеглива волонтерка.

Автоклави, м’ясні секрети й невтомні руки

Робота в осередку кипить без упину: п’ятеро господинь гуртуються, щоб із звичайних продуктів приготувати смачні домашні страви, які так очікують  на передовій. «Ми збираємося приблизно раз на тиждень, – розповідає пані Людмила. – Останнього разу закрили понад п’ятсот реторт-пакетів. У кожен закладаємо щонайменше сто грамів добірного м’яса, а часто й більше, адже тримаємо власну птицю».

Днями дівчата допомогу – отримали сто кілограмів м’яса й 20 літрів олії.

Онопріївські майстрині намагаються зайвий раз не збирати гроші з людей, бо добре розуміють загальну втому й фінансову скруту. Тому сіль, приправи чи крупи купують або за власні кошти, або ж усім цим охоче діляться небайдужі земляки.

Якщо ж зникає світло (а робота автоклавів повністю залежить від електрики), жінки підлаштовуються під графіки знеструмлень: збираються в незаплановані дні чи працюють глибокими ночами, аби захисники вчасно отримали гарячий домашній обід.

Окремий і постійний клопіт на фронті – каністри для пального, які там потрібні у величезній кількості. Онопріївським господиням передали аж сім біг-бегів із такими каністрами. Частину цього вантажу Людмила Перцева й Олег Цимбал уже забрали мікроавтобусом, а решту невдовзі доправлять спеціальним транспортом, щоб якнайшвидше передати підрозділам за першим же дзвінком.

Сили жити й діяти

Сьогодні, коли збори просуваються дедалі важче, усе тримається на взаємній довірі й внутрішньому обов’язку. Надійне плече посестри чи односельця дає відчуття опори та впевненості, що ти не залишаєшся наодинці з бідою.

Що ж дає цим жінкам наснагу не зупинятися і щодня ставати до роботи? Відповідь пронизливо проста. Їх надихають самі бійці: короткі дзвінки з передової, вдячні голоси в слухавці й світлини, що приходять із Харківщини, Сумщини чи Запоріжжя. Коли волонтерки бачать, як домашні страви гріють хлопців у холодних бліндажах, з’являється найважливіше розуміння: робота триває, а отже, життя продовжується.

«Раз є продукти, значить нам більше нічого й не треба», – підсумовує Людмила Перцева.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!