Село на Тальнівщині, учителі, природа і творчість: джерела світогляду професора Фурмана - Вісті Черкащини

Село на Тальнівщині, учителі, природа і творчість: джерела світогляду професора Фурмана

Думати – значить жити

У межах нашої постійної рубрики «Думати – значить жити» ми продовжуємо знайомити вас із глибокими, іноді несподіваними, але завжди зворушливими роздумами видатного психолога, науковця, поета та нашого земляка, професора Анатолія Фурмана. Його думки – справжній діалог із душею, що запрошує зануритися в складні, багатовимірні питання буття, особистості, творчості та культури.

Минулого тижня ми почули його бачення майбутнього української психології –відверте й водночас натхненне. Сьогодні пропонуємо увазі третє питання – про коріння і натхнення, про те, як рідне село формує світогляд і творчу ідентичність великої особистості.

Як рідне село Криві Коліна вплинуло на Ваше світосприйняття і творчість?

–Я вже про це свого часу писав: коли поринаєш споминами у минуле, то все постає мов крізь збільшуване скельце: щира благодатність і відкрита гуманність стрімко зростають у вимірах та вагомості, а все приземлене, примітивне, неправдиве зменшується до темних плям і навіть краплинок, що наповнюють сірістю реальний життєпотік пройденого шляху від народження свідомого Я до сьогодення. Водночас істинно велике, як відомо, бачиться на відстані, адже природно позбавляється суєтної дріб’язковості та ділової офіційності.

Часова дистанція і формування особистості

–Часова дистанція відтоді, як виїхав у великий світ із завжди рідних і найкращих Кривих Колін, складає 53 роки. Село, родина, вулиця, школа були для мене не лише кузнею виживання і стрімкого дорослішання, а й проходження двох найважливіших сходинок власного народження як особистості.

У три роки – свідомости, що підтверджує факт опанування живим народним мовленням. У чотирнадцять – самосвідомости, коли осягнув самого себе з різних сторін: хто я і де я?, що можу й що неспроможний змінити?, як бути далі у виборі життєвого шляху?

Саме це відпочаткове сходження заклало родовідний фундамент й урешті-решт уможливило досягнення двох наступних сходинок постання моєї особистості. У сорок були здійснені повновагомі вчинки наукового пізнання і творчості, що знаменували (причому всупереч усьому загальноприйнятому) і створення психодидактичної теорії навчальних проблемних ситуацій та інноваційної, альтернативної до класно-урочної, системи модульно-розвивальної організації шкільного навчання.

У шістдесят п’ять безальтернативно викристалізувалася справа життя, якій віддаю всі акумульовані здібності і духовні сили, – створення наукової школи донині небаченого психокультурного формату – четвертого покоління або методологічного типу із її численними як змістовими атрибутами, так і формальними ознаками, включаючи й головну візитівку школи – передплатний журнал «Психологія і суспільство».

Учителі і виховання

–У цьому сільському підлітковому вишколі мені знову ж таки поталанило на вчителів. Першим Навчителем для мене була бабуся Кравченко Тетяна Степанівна, чітка у завданнях і вимоглива до їх виконання, зрозуміла у своїй правдивості й неосяжна у вірі, натхненна в праці та майстерна у здійсненні чоловічої роботи (до прикладу, десятиліття була пічником на кілька сіл), незламна духом і сильна виховною енергетикою впливу на мене та чотирьох менших братів і сестри.

Та й у Кривоколінській восьмирічці тоді панувала особлива атмосфера культу знань і праці, любови та вимогливости. Її задавали найбільш зіркові для мене, не претендуючи на істинність в останній інстанції, учителі: української мови і літератури та співів Пироженко Олександр Петрович, математики і класний керівник Олійник Ганна Василівна, біології і географії Дунаєнко Галина Михайлівна, трудового навчання Линюк Олексій Тихонович.

Саме останній, будучи сусідом межа в межу, столяром сьомого, на той час найвищого, розряду і часто виконуючи роль батька, навчив мене майстерно працювати з деревиною та вирощувати кролі, що й зумовило вибір Корсунь-Шевченківського педучилища та спеціальності вчитель трудового навчання і креслення.

Пам’ять про природу і дитинство

–І найголовніше. Я й донині в кольорах й дотикових відтінках пам’ятаю найтонші деталі природного ландшафту моєї малої батьківщини. Півники (іриси), мальви, любисток, троянди, кульбаба, калачики, чорнобривці та інша рукотворна й дика квітність, яка з весни і до пізньої осені заповнювала обійстя й у якій ми, малюки, бродили мов у хащах і проводили свої перші «експерименти», обнюхуючи кожну квіточку та спершу зазираючи у її чашечку, чи не владарюють у ній бджола, оса або джміль.

Кущі та кущики барбарису, смородини, порічок, аґрусу, білої і червоної малини та полуниці й дотепер навіюють незрівнянний, ейфорійний і живильний, нюховий аромат, викликаючи плетиво безмежно позитивних психоемоційних спогадів, образів, мрійливих подробиць тогочасного життя. Шовковиці, абрикоси, сливи, яблуні, груші мало того, що кожне з цих благоносних дерев було поіменоване нами, дітьми, біля дому, школи і навіть у колгоспному саду відповідно до смакових властивостей їх плодів і щедрості урожаю, та ще й наше ставлення до них було не просто як до живих організмів, котрі ростуть, дихають, хворіють і помирають, а як до здушевлено рідних істот, які здатні відчувати – сумувати і радіти, терпіти біль і насолоджуватися дощовою водою.

Ну, а баштан на пагорбах Наддніпрянщини! Це казка найщасливіших фрагментів дитинства і ранньої юности, зважаючи на те, що ним потрібно було безперервно і з трепетним очікуванням його дарів бавитися: висаджувати, доглядати, пестити коріння підливанням, стерегти серпневими ночами й лише потім насолоджуватися плодами – пахощами і смакотою кавунів і динь. На цей період кожний із нас ставав баштанником – господарем творення такого земного дива, як баштанні культури.

Річка Гірський Тікич – символ життя

–Окремого заслуженого поцінування вартує річка Гірський Тікич, русло якої робить, здавалося б, відчайдушні вигини й закрути, щоб прокласти собі найкращий шлях на південь між пагорбів, круч і скель. Звідси, власне, й походить назва прадавнього поселення «Криві Коліна». Рідний Тікич тоді для нас усіх, односельчан, був і джерелом життя (ловили рибу всіма можливими засобами – вудками, вершами, хватками, саками), і фактором змужніння (до п’яти-шести років майже всі діти пірнали і плавали, до десяти – могли хвилинами перебувати під водою, обстежуючи дно річки), і благодаттю для тіла і душі, щонайперше у літню спеку, і спортивною школою стрибків у воду – з берега, пристані, верб, гойдалок. І ще щовесни були повноводні повені, коли скресав лід, річка далеко виходила із берегів, крига ставала на диби, тріщала і гула під потужним тиском водної стихії. Видовище неймовірне!

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Роман Орищенко: Пластун, Побратим, Герой з Тальнівщини

Читайте нас також в Telegram!

 

10.07.2025 15:24
Переглядів: 1098
Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.