Рятувальник з Тальнівщини здійснив дитячу мрію

«Часу гаяти не можна»

Загасити пожежу, допомогти людям при ДТП, врятувати потопельника і навіть зняти кошеня з дерева – усім цим займаються рятувальники 13-ої Державної пожежно-рятувальної частини 4-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Черкаській області. Так нині називається рятувальна частина у Тальному. В зв’язку з реформою децентралізації в Україні та з реорганізацією Служби, відбулися зміни – колишній районний сектор тепер підпорядковується районному управлінню у Звенигородці.
Підходячи до 13-ої пожежно-рятувальної частини, одразу кидається в очі напис великими літерами – «Запобігти. Врятувати. Допомогти». Саме так звучить гасло рятувальників України. Ці три слова повністю відображають нелегкі будні рятувальників.
Їхній ранок починається зі зміни караулу. Вони мають свій розпорядок дня, де прописаний список справ по хвилинах. Проте цей графік, звісно, може «підкоригувати» пожежа чи інший тривожний виклик. Коли рятувальник заступає на службу, він не знає, що його очікує протягом наступної доби. Це зовсім не та професія, де працівники щодня виконують рутинну роботу.


Прикладом хоробрості, сміливості та наполегливості в обраній професії є старший прапорщик, командир відділення 46-річний Вячеслав Мартинюк з Веселого Кута, що на Тальнівщині. Стати рятувальником він мріяв ще з дитинства. Дід і тато працювали в пожежно-сторожовій охороні «Веселий Кут», тож було з кого брати приклад.
– Пам’ятаю, як в дитинстві мені дуже подобалась пожежна машина. Я постійно з нетерпінням чекав нових історій від тата і діда. Слухав і уявляв себе пожежником», – ділиться чоловік. – В 1997 році набирали хлопців в «Самостійну державну пожежну частину №17», тоді була така назва, і я, не замислюючись, пішов.
З того часу і донині, чоловік, ризикуючи власним життям, рятує життя інших. Під час розмови, згадує історії, які траплялись за роки роботи: ліквідовували пожежі, рятували людей у воді, під час дорожньо-транспортних пригод, зупиняли вогонь у Чорнобильській зоні та багато іншого. Каже, коли надходить звернення про допомогу, часу гаяти не можна. Усі доручення і обов’язки треба виконувати швидко та злагоджено.
– Вирішальний напрямок в рятувальній операції – порятунок людського життя. З моменту виїзду ведеться розвідка: дізнаємось, чи є люди, якщо це пожежа – яка задимленість, площа горіння, чи є загроза перекинусь на інші будівлі і тому подібне. Найбільша радість для нас – врятована людина. Хоча не завжди так буває, – розповідає Мартинюк. – Пожежа – одна із найпоширеніших надзвичайних подій. Зараз найчастіше надходять виклики про пожежі, які утворилися через спалювання сухої трави та листя.
Зараз це заборонено законом, але люди все одно продовжують палити, не замислюючись про наслідки. Вогонь часто перекидається на будинки, поле, очерет, а це вже загроза не тільки здоров’ю, а й життю. Найчастіше такі випадки трапляються тоді, коли люди «наводять лад» на своїх городах. Як от зараз – щовечора бачимо задимлене Тальне.
Вячеслав Володимирович каже, що ніколи не думав змінити свою професію, проте зізнається, що після важких викликів інколи зникає бажання працювати.


– Коли, наприклад, цілу ніч в тридцятиградусний мороз працюємо, кажу: «Оце все, доробляю і буду йти!». Хоч і важко, але, коли відпочину, заспокоюсь, знову йду на роботу. Я звик до неї, тому не хочу і не можу покинути, але на пенсію вже треба збиратись, – каже рятувальник.
Дружина Вячеслава Тетяна хоч і звикла до небезпечної роботи чоловіка, проте завжди з острахом проводжає свого рідного рятівника на роботу та радіє, коли він повертається живим та неушкодженим.
– Дружина мене завжди питає: «Чому я постійно від чужих людей дізнаюсь, на яких викликах ти був?». Я не завжди хочу казати, куди я їду, щоб не хвилювалась, – розповідає.
Слід зазначити, що Вячеслав Володимирович неодноразово був нагороджений грамотами із пожежно-прикладного спорту, в якому бере участь понад 20 років. Мало хто в курсі, але це один з найбільш видовищних й динамічних видів спорту. В ньому присутні не тільки змагальні складові, але ще й практичні навички, які застосовують у справжній службі. Крім цього, у 2019 році чоловік отримав відзнаку «20 років сумлінної праці».
На моє запитання, чи не страшно на роботі піддавати своє життя ризику, чоловік відповідає: «Це моя робота». Ніяковіє, коли називають його героєм, бо навіть не задумується над тим, що робить героїчні вчинки, а просто виконує свою роботу.


Ось такі в нас герої-рятувальники 13-ї Державної пожежно-рятувальної частини.
У День працівників цивільного захисту України або День рятівника, який щорічно відзначається 17 вересня, висловлюємо щиру вдячність за мужність і відвагу, за готовність завжди прийти людям на допомогу. Бажаємо вам міцного здоров’я, успіхів, наснаги, миру і злагоди!
Особливі слова подяки у цей святковий день ветеранам пожежної охорони та цивільного захисту, які уособлюють собою приклади мужності, відданості обраній професії, витримки, сміливості та професіоналізму.

Катерина КІХТЕНКО

17.09.2021 09:00
Переглядів: 1057
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.