Вісті Черкащини Розумний, добрий, спокійний та надійний: світлій пам’яті Героя Олексія Накоп’юка з Тального
26 серпня 2022 року пішов у засвіти лейтенант із позивним «Жовтень». У Мар’їнці, що на Донеччині, під час стрілецького бою зазнав поранення, несумісні з життям. Тоді вивезти тіло Олексія з поля битви було неможливо. Родина до останнього вірила в диво, сподіваючись, що він живий. На початку серпня 2023 року з окупованої ворогом території повернули тіла 80-ти полеглих захисників. ДНК-експертиза підтвердила, що одне з них належить зниклому безвісти Олексієві Накоп’юку. На 37 році закінчилася його земна дорога. Загинули останні сподівання батьків, дружини, донечки, братів. У їхніх серцях назавжди оселилися невимовний біль і гірка розпука.
Щоб розповісти історію життя полеглого Героя, ми поспілкувалися з його дружиною Анастасією та мамою Марією Миколаївною Накоп’юк. Вони пригадали його дитинство, шкільні роки, юність і дорослішання аж до періоду військової служби й того дня, коли життя військового трагічно обірвалося.
Олексій народився 1 жовтня 1985 року в Тальному, що на Черкащині, у шанованій усіма містянами сім’ї. Марія Михайлівна з ніжністю розповідає про сина. З братами Олегом і Сергієм – найкращі друзі. Змалечку були самостійними. Навчалися, відпочивали, готували, допомагали батькам. Олексій – дотепний, здібний, людяний, наполегливий – умів підтримати всіх, хто цього потребував, кожному поспішав на допомогу. Навчався у двох закладах освіти Тального: школі-інтернаті й економіко-математичному ліцеї, який закінчив із золотою медаллю. Був самостійною й умотивованою людиною. Сам керував своїм життям і багато досяг у ньому.
«Як і батько, якого вважав за приклад, став транспортником, – говорить Марія Миколаївна. – Закінчивши ліцей, син вступив до Національного транспортного університету й у 2008 році закінчив його з відзнакою, здобувши професію інженера-механіка. Одночасно – військову кафедру зі званням молодшого лейтенанта запасу».
Олексій Віталійович працював і на державній службі, і в приватних організаціях, де набув слави відповідального й висококласного фахівця, який не зупинявся на досягнутому й самовдосконалювався. За сумлінну працю неодноразово нагороджений різними відзнаками: нагрудним знаком «За бездоганну службу» та «Почесний працівник Головавтотрансінспекції», подякою Міністра інфраструктури України й іншими.
«Олексій був розумний, добрий, спокійний та надійний. Мене й донечку Віку огортав любов’ю, ніжністю й турботою, – вступає в розмову Анастасія. – 19 березня 2022 року, не вагаючись, добровільно пішов боронити свою країну, свій дім, свою сім’ю. Навчався в Одеській військовій академії, а потім – у навчальному центрі «Десна», що на Чернігівщині».
Бойові дії привели лейтенанта Олексія Накоп’юка на Донеччину. Щоразу повертаючись із позицій, обов’язково телефонував рідним, що живий-здоровий. Ніколи жодним словом не обмовився, що тяжко чи страшно, чи десь йому болить. Беріг своїх численних рідних і не хотів, щоб вони нервували. 26 серпня 2022 року під час тяжкої битви з рашистськими зайдами навіки зімкнулися його вуста. Осиротіла велика родина: дружина Анастасія, донька Вікторія, мама Марія Миколаївна, батько Віталій Іванович, брати Олег і Сергій, племінники. Командир евакуаційного взводу, лейтенант Олексій Віталійович Накоп’юк покоїться на Алеї Слави Тальнівського кладовища. На церемонії прощання зі щемливим словом виступила представниця від Спілки громадських організацій України «Народна Рада». Вручила мамі захисника почесну відзнаку «Золоту Зірку Героя від народу України». Бойовий побратим – пам’ятний почесний знак та штандарт бригади, у якій служив Олексій Накоп’юк. Сім’я зберігає ще одну нагороду – нагрудний знак 66-ї окремої механізованої бригади сухопутних військ. У Дарницькому районі Києва 24 лютого цього року на згадку про загиблого українського Героя Олексія Віталійовича Накоп’юка встановлено меморіальну дошку.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
