Повернення додому: як Тальнівщина вчиться зустрічати своїх захисників - Вісті Черкащини

Повернення додому: як Тальнівщина вчиться зустрічати своїх захисників

У час, коли українські захисники повертаються з передової додому, головне завдання тилу – вийти за межі адаптації самих військових і забезпечити готовність усієї громади прийняти їх із розумінням і повагою. Про те, як навчати дітей і дорослих правильній комунікації без упереджень і помилок, знає психологиня Тальнівського ветеранського простору «Фортеця життя» Таміла Янкова. За плечима цієї жінки – тридцять сім років успішної педагогічної праці, а сьогодні вона в тандемі з ветераном російсько-української війни Ярославом Давиденком започаткувала цілий цикл глибоких тренінгів для учнівської молоді й жителів Тальнівщини.

Відділ освіти (керівниця Лариса Барановська) заздалегідь інформує керівників шкіл і гімназій про можливість проводити подібні заняття, і графік охоплює все нові й нові заклади. Хоча тематика практикумів незмінна, їхній зміст постійно адаптується до подій у календарі: на початку вересня акцент робили на пам’яті й трагедії, перед першим жовтня – на історії козацтва й ЗСУ, а в жовтні на перший план вийшло ментальне здоров’я. Звіти про кожен такий захід колектив публікує на сторінці «Фортеці життя» в мережі Facebook.

«Такі тренінги, – наголошує фахівчиня, – уже проведені в Тальнівському НВК №1, гімназіях Легедзиного, Веселого Кута, Білашок, а Тальнівська школа №2 долучилася до занять безпосередньо в нашій «Фортеці життя». Ці практикуми мають на меті полегшити повернення ветеранів до цивільного життя, адже успішна адаптація залежить не лише від самих захисників, а й від їхнього оточення: громада повинна вміти коректно комунікувати й з повагою приймати своїх героїв».

Особливі спогади в стінах рідного закладу

Черговий захід у рамках тижня ментального здоров’я відбувся в Кривоколінському ліцеї. Для Таміли Миколаївни цей візит став по-особливому трепетним, адже зовсім недавно вона працювала тут учителькою і навіть ставила на місцевій сцені театральні вистави. Учасниками зустрічі в укритті стали діти різного віку – від вихованців дитячого садочка до випускників. Саме під час цієї розмови про пам’ять один із хлопчиків зворушливо заспівав пісню про загиблих, наповнивши укриття світлим сумом.

Анатомія пам’яті й портрет ветерана

Тренінги психологині побудовані на двох чітких блоках. Перший присвячений усвідомленню пам’яті. Дітям пояснюють, що вона – зовсім не погляд у минуле, а орієнтир на майбутнє. Молодь має цінувати можливість спокійно навчатися, адже за цю хвилину спокою заплачено найвищу ціну. Під час практичної частини учасники створюють усний портрет ветерана – людина будь-якого віку, статі та професії, тобто звичайної людини, яка вирізняється з-поміж інших лише одним – бойовим досвідом.  

«Він набувається на передовій і стає навичками виживання. Виконуючи завдання й ліквідовуючи ворога в постійному стресі, військові виробляють гіперпильність, що рятує життя. І коли людина повертається в цивільне середовище, ця риса залишається», –  зазначає Таміла Миколаївна.

Головні правила безпечної та чуйної комунікації

Через збережену спостережливість реакція на різкі звуки чи дотики у військових може бути несподіваною, адже психіка сприймає їх як загрозу. Саме тому фахівчиня вчить дітей кільком непорушним правилам безпечного спілкування:

–Ніколи не підходити ззаду. Потрібно завжди ставати в полі зору людини на відстані приблизно півтора метра й дочекатися зорового контакту.

–Коментувати власні дії. Будь-який рух – наприклад, опускання руки в кишеню за телефоном – слід обов’язково пояснювати вголос, чітко все розшифровуючи.

–Питати дозволу на обійми. Замість того, щоб несподівано стрибнути на плечі батькові-військовому, слід запитати: «Тату, я хочу тебе обійняти, можна я це зроблю?».

–Використовувати універсальний жест «Завдяки тобі». Якщо йдеться про незнайомця, дітей навчають простого й коректного вияву пошани: прикласти праву руку до серця й легко нахилити голову. Це демонструє повагу, не порушуючи особистих кордонів.

–Ніколи не розпитувати про війну. Наприклад, де воїн перебував, що робив тощо. Якщо він захоче поділитися, то зробить це сам.

–Табу на токсичний оптимізм і знецінення. Уникати порожніх обіцянок. Фрази на кшталт «усе буде добре», «заспокійся» чи «не хвилюйся» знецінюють переживання, адже ніхто не знає, що саме є добрим для конкретної людини. Натомість Таміла Янкова радить підтримувати словами присутності: «Я бачу, тобі важко, але я поряд. Знадобиться допомога, то звертайся» або «Розумію, що тобі потрібна тиша. Можна я побуду поруч?»

–Окрему увагу на заняттях приділяють дрібницям на кшталт поступок у чергах. Це дає змогу ветеранам відчути повагу суспільства, хоча скористатися пропозицією чи ні людина вирішує самостійно.

Виграють усі: чому соціальна реабілітація потрібна громаді

Комунікація з ветеранами є двостороннім процесом, що безпосередньо впливає на ментальне здоров’я обох сторін. Повернувшись додому, захисник має не лише загоїти фізичні й душевні рани, а й пройти складний етап соціальної реабілітації, тобто знайти або відновити свою нову соціальну роль у мирному житті. «Захисники приходять із фронту іншими, зовсім не такими, як були раніше. І якщо для них коректне спілкування є життєво необхідним, то для цивільних воно має стати свідомим обов’язком. Суспільство вчиться бути толерантним, чутливим та емпатичним. Від цього виграють усі», – підкреслює психологиня.

Її досвід свідчить, що такі знання затребувані далеко за межами шкільних стін. Зрештою, головний сенс цієї місії полягає в глибокій життєвій істині, яку винесла для себе і слухачів Таміла Миколаївна: «Власне, ми не завжди можемо змінити пережите людиною, але здатні вплинути на її сьогодення поруч із нами».

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!

27.10.2026 11:40
Переглядів: 172
Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.