Пахощі рідного привілля: як у школі на Тальнівщині діти творили обереги

У тиші шкільного музею хліба «Дивень», що у другій міській школі, панує особливий лад. Тут тихо розмовляють спогади минулих літ, а давні речі бережуть пам’ять про дідові ремесла. Саме сюди вчителька Таміла Борисівна Сидоренко привела своїх четвертокласників. Переступивши поріг, вони враз затихли, зачаровані дивним ароматом, що сповивав кімнату.

«Як пахне літом!» – забриніли дитячі голоси. У ту хвилину до світлиці ніби повернулося сонце з його зеленими луками й духмяним лісовим зіллям.

До діток завітала народна майстриня Ольга Собкович, яка принесла із собою оберемки сухої трави й барвисті стрічки – тепле диво, у яке вплелася  народна душа.

Народження маленького дива

Перш ніж нитка торкнулася сухого стебла, діти прислухалися до розповіді про давній символ, який їм належало виплекати власною працею. Підкова здавна уособлювала прагнення людини до затишку, добробуту й мирної долі. Майстриня повела дітей у світ народної мудрості: прикріплена кінцями вгору, вона нагадує повну чашу достатку, а спрямована донизу стає надійним щитом, що затуляє оселю від усього лихого.

«Кожній такому майстер-класові передує наша розмова з пані Ольгою, – каже Таміла Борисівна. – Ми разом шукаємо те, що зігріє дитячі душі, відгукнеться в їхніх думках. Рідні звичаї і народна мудрість не повинні згасати, їм належить жити в людських серцях і передаватися далі. Саме тому ми й обрали для праці оберіг підкову».

Коли майстриня запросила четвертокласників до роботи, світлиця враз притихла, сповнюючись особливим натхненням. Діти спершу несміливо брали до рук сухі стеблини, підносили їх до обличчя, вдихаючи чистий спогад про сонячні дні, і лише потім починали обережно мотати й вигинати майбутню підкову. Світлицею котився м’який гомін: хлопчики та дівчатка всміхалися, ділилися думками й допомагали одне одному, коли слухняна нитка раптом вислизала з маленьких пальців.

Створена власними руками краса

Учителька спостерігала за своїми четвертокласниками, і її серце повнилося  радістю: підросли діти за ці роки, зміцніли їхні пальчики, глибокими стали їхні думки. «Я дивилася на них і думала: це вже не ті несміливі малюки, які колись переступили поріг школи, боячись зробити перший крок, – згадує пані Таміла Борисівна. – Тепер переді мною стояли впевнені у своїх силах школярі. Моє серце раділо, коли я бачила, з яким захопленням вони працюють і як вправно слухаються їх руки».

Коли солом’яна основа була готова, настала найрадісніша мить – оздоблення. Під керівництвом майстрині діти добирали прикраси, виявляючи власну вигадку й витончений смак. У світлиці стало так тепло, ніби в рідній хаті, де поважають старійшин і панує злагода. Школярі працювали піднесено, думали про добре й світле, радіючи кожному успішному поруху.

Уроки праці й доброти

Подія подарувала вчительці глибоку віру: коли дитяча душа торкається народних витоків, вона починає бачити світ по-справжньому. Майстриня Ольга Собкович стала для четвертокласників чистим джерельцем, що живить юні серця любов’ю до рідної землі. «Подібні майстер-класи дають школярам набагато більше, ніж звичайні уроки, –переконана Таміла Борисівна. – Ми вчимо їх відчувати радість від праці власних рук. Вона пробуджує вигадку, впевненість, уміння бачити красу в найпростішому вузлику чи стеблині. А ще – єднає, навчає підставляти плече другові й разом тішитися спільному успіху».

Обереги хлопчики та дівчатка заберуть додому й почеплять над порогом хат, щоб рукотворне диво берегло затишок, а мир і злагода ніколи не минали оселі. Попереду на юних майстрів чекає ще багато незвіданих доріг у світ народного ремесла й нових зустрічей, що зігріють їхні серця.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!