Онопріївська криниця – жива пам’ять Тальнівщини

Є місця, де історія живе не на пожовклих сторінках архівів, а в людській пам’яті. Саме такою є старовинна криниця в Онопріївці. Вона вже майже століття дарує людям чисту джерельну воду, мовчки спостерігаючи за тим, як змінюються покоління, минають роки, відходять у вічність очевидці тих подій. Для когось це просто криниця, а для старожилів – справжній символ села, його витривалості, єдності та незламності. За переказами, центральну криницю, що й сьогодні височіє в центрі Онопріївки, почали будувати приблизно у 1932 році – у страшні роки Голодомору. Саме тоді, коли українські села вимирали від голоду, до Онопріївки прибули троє майстрів із Дніпропетровщини – батько та двоє його синів. Вони самі переживали голод і погодилися виконувати важку роботу лише за дерть – висівки, які в той час були чи не єдиною можливістю врятуватися від смерті. Кажуть, що будівництво криниці стало справою не кількох людей, а всієї громади. Ніхто не залишився осторонь. Хто мав коней чи волів – запрягав їх, хто мав силу – допомагав вантажити каміння, а жінки приносили їжу для робітників. Усі розуміли: криниця потрібна не одному двору, а всьому селу. Особливо важким було доставити будівельний камінь. Старожили згадують, що його звозили кіньми та волами не лише з околиць Онопріївки, а й із сусідніх сіл – Веселого Кута та Лащової. Це була виснажлива праця. Великі брили вантажили на вози, долали польові дороги, а потім вручну розвантажували біля місця будівництва. Кожен камінь, який сьогодні тримає стіни криниці, колись був привезений людськими руками, потом і неймовірними зусиллями. Не менш дивовижною була й сама технологія будівництва. Цементу в ті роки майже не було, тому люди використали старовинний спосіб, відомий ще їхнім дідам. Селяни приносили курячі яйця, які розбивали й додавали до будівельного розчину. Завдяки цьому кладка ставала набагато міцнішою. Саме тому навіть сьогодні, майже через сто років, каміння міцно тримається, не втративши своєї сили. Старожили переконані: саме яйця зробили криницю такою довговічною. Будували її надзвичайно вправно. За допомогою міцних тросів величезні камені повільно спускали вниз, де майстри викладали ними стіни криниці. Робота вимагала неабиякого досвіду, адже під землею проходило потужне водне джерело. Найменша помилка могла коштувати життя. Минали роки, і одного разу криницю вирішили очистити. До самого дна спустився чоловік, однак уже за кілька хвилин попросив негайно підняти його нагору. Він розповів, що під криницею відчувається сильний рух води. Відтоді серед жителів Онопріївки живе легенда, що під старою криницею протікає справжня підземна річка, яка й досі живить її чистою, холодною водою. Саме тому навіть у найспекотніше літо вона не пересихає.

Друга світова війна теж не оминула Онопріївку. Через село проходили німецькі війська, поруч стояла польова кухня. Старожили пригадують, як місцевих жителів під дулами автоматів змушували носити воду, рубати дрова та виконувати різну важку роботу. Воду брали переважно з природного джерела неподалік, однак сама криниця пережила і ті страшні роки. Повз неї проходили танки, важка техніка, навколо вирували воєнні події, але вона вистояла. Її не змогли зруйнувати ні час, ні війна. Минуло майже століття, а Онопріївська криниця й досі залишається окрасою села. Вона бачила дітей, які давно стали дідусями й бабусями, зустрічала світанки й проводжала заходи сонця, пережила голод, війну та важкі після воєнні роки. Її вода й сьогодні така  холодна чиста й смачна, як і багато десятиліть тому.

Онопріївська криниця – це живий символ людської праці, взаємодопомоги та віри. Символ того, що навіть у найтемніші часи люди здатні об’єднатися заради майбутнього. І поки з її глибини здіймається чиста джерельна вода, житиме пам’ять про тих, хто, долаючи голод і втому, своїми руками створив для Онопріївки справжнє джерело життя.

Анна НАКОПЮК

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!