Тальнівщина попрощалася з бойовим медиком-Героєм, який вважався зниклим безвісти

Сьогодні ми провели в останню земну дорогу нашого земляка, молодого Захисника України Миколу Дмитровича Сокуренка.

Микола народився 20 грудня 1998 року в селі Зеленьків Тальнівського краю. Тут минули його дитячі роки, тут формувався його характер. Він зростав щирим, доброзичливим і працьовитим хлопцем, який поважав людей, любив рідну землю та завжди був готовий простягнути руку допомоги тому, хто її потребував.

Найбільшою цінністю для Миколи була родина. Він був люблячим сином, турботливим братом, вірним другом, людиною, на яку завжди можна було покластися.

Після закінчення Зеленьківської загальноосвітньої школи вступив до Уманського медичного коледжу. Обрав професію, яка була покликанням його серця, — допомагати людям. Працював фельдшером у селі Кобринова Гребля, сумлінно виконуючи свої обов’язки. Колеги цінували його за чесність, людяність і відповідальність.

Згодом здобув фах масажиста й відкрив власний кабінет у Тальному. Його добре знали не лише в місті, а й у навколишніх селах. Часто він пішки долав чималі відстані з масажним столом, щоб допомогти людям. Бо чужого болю для нього не існувало.

Восени 2018 року Микола проходив строкову військову службу в місті Старичі Львівської області, де здобув звання старшого солдата. Повернувшись до мирного життя, він знову присвятив себе людям — працював, допомагав, розвивав власну справу. Та коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, не залишився осторонь. 27 лютого 2022 року був призваний на військову службу по мобілізації Третім відділом Звенигородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Черкаської області. Служив бойовим медиком третього стрілецького взводу другої стрілецької роти військової частини А7322 (нині — Перший батальйон територіальної оборони військової частини А7046). За відповідальне виконання військового обов’язку отримав звання молодшого сержанта. Побратими називали його «Масажистом». За цим позивним стояла людина великого серця-спокійна, щира, віддана своїй справі й тим, хто був поруч.

Це був воїн, який щодня рятував життя інших. Навіть під шквальним вогнем він поспішав туди, звідки інші вже не могли повернутися самі. Він залишався вірним своєму покликанню — рятувати людей.

5 травня 2023 року, під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута, евакуюючи поранених побратимів, Микола потрапив під ворожий мінометний обстріл. До останньої миті він залишався вірним військовій присязі, своєму обов’язку та Україні.

Довгий час Микола Сокуренко вважався зниклим безвісти. Його чекали щодня, не втрачали надії, вірили, що одного дня пролунає омріяна звістка: живий. Мама, рідні та близькі виходили на мирні акції на підтримку зниклих безвісти та військовополонених, тримаючи в руках його світлину й серцем промовляючи лише одне бажання — щоб він повернувся додому. Вони жили вірою, сподіванням і молитвою. Та, на жаль, доля виявилася безжальною… Надія змінилася невимовним болем, а очікування — гіркою звісткою, яка назавжди розділила життя родини на «до» і «після».

Він був одним із тих звитяжців, хто безстрашно став на захист рідної землі. Захищав те, що любив понад усе: свою маму, свою родину, свій дім, свою Батьківщину. І заради цього віддав найдорожче — власне життя.

Його бойовий шлях був коротким, але сповненим честі, мужності й самопожертви. Такі люди не вимірюють своє життя роками. Вони вимірюють його вчинками.

Дорога Людмило Вікторівно…

Сьогодні Ваш біль став болем усієї громади. Ми не знайдемо слів, які здатні вгамувати материнське горе. Але ми низько схиляємо голови перед Вами за сина, якого Ви виховали. За чоловіка, який став справжнім Героєм України.

Кажуть, час лікує…

Але є втрати, які час не стирає. Він лише вчить жити з ними.

Наш обов’язок — зробити все, щоб ім’я Миколи Сокуренка не загубилося серед дат і сторінок історії. Щоб його знали майбутні покоління, щоб його подвиг пам’ятала громада, щоб його життя назавжди залишилося нагадуванням про справжню ціну нашої свободи.

Бо народ, який пам’ятає своїх Героїв, — має майбутнє. Народ, який береже пам’ять про них, — непереможний.

Світла пам’ять молодшому сержанту, бойовому медику Миколі Сокуренку.

Вічна шана Герою.

Пресслужба Тальнівської МТГ

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!