''На Різдво Іллюшка пішов. Це наша маленька перемога ''

– Розкажіть у газеті про молоду сім’ю Олійників, він атовець, вона молода мама. Виховують двох синочків. Один невиліковно хворий. Живуть з батьками. Зараз усім нелегко, а їм і поготів, – радить журналістам Таміла Дворнікова, сільський голова Лащової, що на Тальнівщині.

Дізнаємось адресу. Їдемо. На одній із крайніх вулиць, недалеко від сільського цвинтаря машина зупиняється. У дворі порається чоловік – відгортає сніг. Батько Тетяни. Заходимо до хати. Симпатична молода жінка проводить у кімнату. У кутку – ще нерозібрана ялинка. На стіні – телевізор, з якого лунають пісні української естради. Посеред кімнати – широкий диван-ліжко, на ньому сидить немолода жінка й підтримує маленького хлопчика, що невпевнено стоїть на підлозі та починає помітно нервувати, коли в кімнату заходять незнайомі. Це Надія – мама Тані. Вона допомагає доньці впоратись з хлопчиками. Адже старший Іллюшка має невиліковну хворобу і потребує постійного догляду.

– У Тальному є Центр реабілітації для дітей з інвалідністю, але ж не навозишся щоразу. Може, й Іллюші було краще, та й Тані наскільки легше. А купити квартиру дітям у місті нема за що. Ми з дідом усе життя важко проробили у колгоспі: він на тракторі, я на фермі. Зароблені гроші «згоріли» на книжці, потім усе, що відкладали, віддали на лікування онука. Пенсії у нас мізерні: по півтори тисячі. Таня від держави отримує допомогу 2670 гривень. Зять теж постійної роботи немає. Перебивається тим, що робить людям ремонти, фасади. Навесні збирається у Фінляндію. Так і живемо. Спочатку головиха обіцяла дати гектар землі молодій сім’ї. А потім сказала, що немає. Кожен лише про себе думає. Обидві мої доньки з маленьких працювали: допомагали мені на фермі, а потім ішли на поле сапати буряки, соняшники, кукурудзу, – ховає заплакані очі жінка.

Про діагноз дитини батьки дізнались не відразу. Вагітність проходила нормально. Народжувала Таня у Тальнівській лікарні. На 41 неділі зробили кесарів розтин. Новонароджену дитину забрали у реанімацію Черкаської обласної лікарні. Про хворобу нічого не сказали.

– Коли первістку виповнилось два місяці, поїхали в Черкаси видалити гемангіому, зайшли до невролога. І тут сюрприз – діагноз енцефаліт, епілепсія, одним словом цілий букет, – згадує молода матір. – З того часу почалося поневіряння по лікарнях: Черкаси, Київ, комп’ютерна і магнітно-резонансна томографія, масаж, фізкультура, терапія. У цей час дізналась, що вдруге вагітна. Чоловіка забрали в АТО, там захворів на туберкульоз. Уже тут доліковувався. Згодом народився Святослав, здоровий.

Зараз хлопчикам 4 і 3 роки. Між собою брати ладять. Ілля не розуміє, не грається з меншим братиком. Він нічого не тримає у ручках. Святослав, як зачепить ненароком, просить вибачення, цілує. Любить братика. Ілля лише впізнає рідних.

Майже щодня меншого водять у дитсадок. Мама хвилюється, що буде, як закриють НВК. Як будуть їздити маленькі діти в інше село, особливо взимку?

Та найстрашніше для сім’ї – приступи епілепсії, які спершу траплялися у дитини рідше, тепер кожного місяця. Все маленьке тільце зводять судоми, він напружується, тремтять кінцівки, починається активне слиновиділення. Такі напади є смертельно небезпечними, оскільки може зупинитися дихання. Малюк потребує швидкої допомоги медиків, батьки самі з цим не можуть справитись. Бабуся при нагоді дякує парамедику Каті із Соколівочки. Вона останнього разу приїжджала на виклик швидкої. Дуже уважна й чуйна, увела сибазон і чекала, поки дитині не стане краще. Приступ тривав більше години.

– Щоб припинились приступи застосовують спеціальну кетогенну дієту. Вона дуже дорога, не факт, що допоможе, – розповідає Таня, – недавно їздили у дитячий спеціалізований клінічний санаторій «Хаджибей», що в Одесі. На місці, у Тальному, немає дефектолога, логопеда, психолога, які так необхідні хлопчику. На Різдво Іллюшка пішов. Це наша маленька перемога. Тепер і на хвилинку залишити не можу. А ще він дуже любить музику.

Ліна ЯЛОВСЬКА