Китайський фінт із тальнівським борошном
Минулого тижня в Інтернеті проскочило оголошення, ніби Тальнівському комбінату хлібопродуктів потрібний новий комерційний директор. Либонь, 50 тисяч гривень зарплати – це така дурниця, за яку класний спеціаліст трудитися не захоче.
Справа й проблема це суто внутрішня. Привертає лише увагу, що сам факт чомусь проскочив на міжнародні сайти.
Тому залишається викласти свою версію, аргументувати її хронологічно, що за чим відбувалося, і чому невелике провінційне містечко опинилося в такому широкому полі зору.
Що експорт зернових продуктів зараз став одним із основних для України, в цьому новини немає. Ще в 2015 році тальнівський комбінат гордо повідомляв, що його борошно постачається у чотиринадцять країн світу, і не тільки в пострадянські та сусідні, а й в африканські та азіатські. Варто при цьому нагадати: на цю пору проти Росії вже активно діяли міжнародні економічні санкції і суттєво впали валютні надходження до нашого північно-східного агресивного сусіда. В звільнену через ембарго нішу могли проскочити і українські товари.
Водночас у пресі появилося повідомлення, яке ніхто не зміг заперечити, про те, що бізнесові кола нашої та сусідньої держави швидко намацали можливості, як заробити гроші в обхід санкцій. Ну та й що, коли фактично тривають воєнні дії? Це не пересварило нуворишів обох держав.
Далі більше. В південних районах Росії також фігурували підприємства борошномельної галузі (навіть під знайомою тальнівчанам вивіскою “Сев-агро”; деталі і адреси кожен може знайти в мережі), які мають напрацьовані міжнародні схеми. І враз їхній бізнес напоровся на серйозні санкції. От біда, це ж грозить збитками!
Що в такому випадку залишається робити московському Александру? Правильно, швиденько зв’язатися з давнім партнером українським Сашком. Мовляв, слухай-но, голубе, ти там того, перемели мою пшеничку на своєму млині. Заодно відпрацюєш старий боржок. Запитуєш, який у мене сенс? Та дуже простий, борошно піде за бугор як український продукт! На український санкції не поширюються. Второпав?
Сашко второпав. Навіть більше, в Інтернеті появилося бадьоре повідомлення, що експорт борошна із провінційного містечка за рік зріс у 2,4 раза. Звісно, при цьому не уточнювалися деталі, з якого саме зерна його змололи, і скільки десятків мільйонів ПДВ жваво повернулося підприємству з дірявого українського державного бюджету.
Тим часом мукомели наших країв таки пішли далі в східному напрямкові. Навіть з Тального І9 вересня 2015 року перша партія борошна була відправлена в Китай. А китайський ринок – це не якась там бідна Уганда чи дрібненькі Сейшельські острови. Це ж яка перспектива!
Від такої новини московський Александр знову дзвонить українському Сашкові, стримано вітає з успіхом і вносить чергову пропозицію:
– Друже ти мій закадичний, ми втрачаємо зайві гроші. Ну на фіга тобі везти товар в чорноморські порти, далі через Босфор, Суецький канал, попід піратське Сомалі, Сінгапур і аж тоді в самий Китай? Адже між Росією і Китаєм є спільний кордон, транспортувати через нього поїздом буде набагато швидше і дешевше. Еге ж?
Сашко погодився, що так буде дешевше. Однак зауважує, що під час загострення ситуації можуть виникнути проблеми на україно-російському кордоні, не виключені позаштатні моменти, ще й митники щедро вимагатимуть на лапу.
– Тю, – каже Александр, – ну ти й простак і лопух! Який ще кордон? Якого дідька нам возити зерно з-під Ставрополя в Шевченків край, щоб там його перемолоти і одразу тією ж колією відправити на схід? А що, голубе, коли ми його перемелемо на самій Ставропільщині? Від тебе вимагається тільки пришмаляти твою лейбу, і одразу пошуруємо в Піднебесну державу. Ти від нас отримаєш свій відсоток, а держава Україна тобі ще й на всю котушку поверне ПДВ. Прикинь, яке це буде економія!
І пошурували.
Вийшла, щоправда, одна заковика. Якість російського товару виявилася не дуже. Щось там по-чорному схалтурили в ході виробничого процесу. А прискіпливі вузькоокі китайці, якийсь там їхній Юань Сінь, халтуру одразу засікли і пред’явили претензії.
А кому пред’явили? Звісно, з ким укладали договір. Тобто не Александру, а Сашкові!
Подробиці, зрозуміло, не розголошуються. Проте якийсь поважний пурис із характерної для монгольської раси зовнішністю на берегах Тікича таки засвітився. Азіатські риси в наших краях мимоволі привертають увагу, аби людина не могла залишитися непоміченою.
Далі самі можете зайти на офіційний сайт і переконатися, що в числі країн, куди продають тальнівське борошно, Китай знову не значиться.
Є Молдова, є Азербайджан, є Уганда і навіть Сейшельські острови, а ось Піднебесної нема.
Проґавили такий ринок? Тоді пора робити оргвисновки.
Ось тоді й промайнуло оголошення, що шукають нового комерційного директора. Старого, можна здогадатися, кишнули. А могли і сепаратизм пришити.
І правильно. Нехай думає, з яким зв’язуватися.
Ось що може ховатися за звичайним оголошенням.
То як вам наша версія?
Віктор БОЙКО