Вісті Черкащини Із Донеччини на Тальнівщину: як переселенка зі Сходу почала нове життя у селі
Людмила Ліскунова все життя проживала в Донецьку, 6 км від Авдіївки, їй 69 років. Під час повномасштабного вторгнення знайшла прихисток у селі Мошурів на Тальнівщині. Тут вона придбала будинок, подружилася із сусідами, займається господарством, обробляє помаленьку город, щоб відволікатись від пережитого.
–У мене велика радість була у житті: пішла на пенсію, син женився, появилась внучка. З насолодою проходив кожен день. Сім`я ні в чому себе не обмежувала: ні в харчуванні, ні в одязі, ні в різних покупках. Мала можливість відпочивати. З великим задоволенням працювала на дачі в Авдіївці на присадибній ділянці. Вирощувала полуниці, малину, виноград, яблука і деякі овочі. Любила потрудитись і споживати плоди своєї праці. Тільки починалось справжнє життя, але війна, яку розв’язала росія ще у 2014 році, затьмарила все. Розбомблений дачний будинок, два гаражі, розтрощена машина. Перебувала тижнями під великими обстрілами. Великі хвилювання стали причиною інфаркту, а в чоловіка – інсульту, після чого став лежачим. Потрібно було його піднімати, щоб посадити, перевертати з боку на бік. Ця нелегка праця за доглядом чоловіка підірвала моє здоров`я, – ділиться Людмила Ліскунова, – опухла права нога, стало тяжко ходити. А за 2 дні до повномасштабного вторгнення чоловік помер. Відчувала в душі пустоту. Гнітила самотність. Люди ховались в підвалах, а я сиділа в квартирі в коридорі. Була у відчаї, так півроку, у серпні 2023 року син забрав у Київ. Підлікувалась, пройшла обстеження кардіолога, невролога. Але вирішила оселитися в селі, щоб працювати на городі і відволікатись від страшних думок, які постійно переслідують.
Ось так розділилось її життя на до і після 2014 року: біла і чорна смуга.
– Життя відчувала до 2014 року. А коли потрапила в окупацію російськими військами, все різко змінилося в гірший бік, – жаліється пані Людмила.
Проте здійснилася її мрія. У квітні 2023 року купили будинок у селі Мошурів. Оселилася. Але самотності не відчувала. Оточували увагою син, який щоденно дзвонив, навіть по 12-17 разів на день, поки не почує голос рідної матусі. Господарі будинку Олег і Алла Караюзи допомагали з продуктами. Пригодилися речі, які дали в дорогу власники квартири з Києва, у яких проживала півроку, допоміг з облаштуванням побуту син. Коли приїхала в село, потрібен був посуд, ложки, виделки, різні побутові речі. Поступово все налаштовувалося, дещо підкуповувалося в магазині «Аврора». Син хоче облаштувати матері відмінні побутові умови: зробити каналізацію, туалет, ванну. Він – пунктуальний, турботливий, завжди вислухає і дасть мамі настанови: щоб притримувалась режиму харчування, щоб різких рухів не робила, важкого не піднімала. Завжди попросить, щоб трохи берегла себе. На вихідні приїжджає з повною сумкою продуктів, серед яких обов`язково є цукерки.
У Мошурові знайшла підтримку серед сусідів. Спілкується з Оксаною, Надею, Наташею, Валею, Раєю, Лєною. Інна Огнєва завжди допомагає привезти продукти з магазину. Купує молоко в сусідки Валі.
Зараз кожного дня Людмила Ліскунова займається домашнім господарством. Дуже любить гусей, качок, радіє, що є якісь турботи, так відволікається від пережитого. Хоче звикати жити в селі, займатися господарством. Пенсії не вистачає, доводиться обмежувати себе у харчуванні. Але допомоги у держави як переселенка не просить, бо вважає, що вона може обходитися і без неї. Нехай її отримують, кому це більше потрібно.
Гостинна, щира, привітна, тягнеться до людей. Прагне спілкуватися українською, хоч це дається їй нелегко. Здоров`я Вам на многії літа, мирного неба, душевого спокою, родинного щастя.
Марія БІРЧЕНКО
