І на Тальнівщині знають смак повітря на висоті 1000 м над землею

Парашутист з Тальнівщини Тарас Барабан розповів, як довелося стрибати з парашутом під час служби в армії, які відчуття переповнюють, коли летиш із 800-ти метрової висоти, про що думаєш і що хочеться зробити найперше. «Не повірите – це згадати інструктаж і правильно приземлитися».

Тарас Барабан у 2007 році пішов в армію. Потрапив на службу до 95 окремої аеромобільної бригади у місті Житомир, за спеціальністю він був старшим розвідником, оператором, командиром відділення. Під час служби йому довелося стрибати з парашутом 4 рази.

– Взагалі, не дуже хотілося йти в армію. Мені було 21, уже працював. Проте якщо уже йшов в армію, то хотів лише у найкращі війська, – пригадує чоловік. – Тоді, коли я служив, була складна ситуація – не було запасів пального для злету. До того ж, у Житомирі не було вертольотів, до нас прилітали вони зі Львова. Наш перший стрибок ми чекали з нетерпінням і вже були підготовлені, але його відмінили через несприятливі погодні умови, що дуже нас засмутило.

Перший свій стрибок чоловік пам’ятає в деталях. Спочатку він не розумів, що це, і як має відбуватися. Ще більше емоцій додавало й те, що все це було взимку. Уявіть: ви піднімаєтеся на літаку високо в небо на 600 м. Потім готуєтеся до стрибка. У літаку всі ваші товариші зблідлі і мовчать, але стрибати все одно прийдеться. І тут відкриваються двері: знадвору обличчя обвіває морозне повітря, а ви стоїте з наміром стрибнути і бачите, яке унизу все крихітне і покрите снігом. Єдине, що могло б обрадувати, як на мене (авт.), в той момент, що посадка на сніжок може бути м’якшою.

Проте все, про що думав наш герой, – це як виконати все правильно, так, як їх навчали. Адже він пам’ятав, що розповідав керівник: як нещодавно хлопчина, неправильно згрупувавшись, під час приземлення отримав відкритий перелом ноги. Тож Тарас знав, що варто робити все за інструктажем.

Однак, як зауважує чоловік, страшнішим все ж таки був другий стрибок, коли уже знаєш, що має бути.

– Другий стрибок був з 800 метрів, а 4-й – із 1000 м із стрільбою у повітрі. Найперша думка – щоб розкрився парашут, щоб не було переплетіння строп. Правильному стрибку та приземленню ми навчалися на повітряно-десантній підготовці. Кожного дня все відпрацьовували по 3-4 години: стрибок з вертольоту, приземлення, висадку з парашута. Так, під час приземлення повинні три точки ніг з’єднуватися разом: п’ятки, носочки і коліна . І ноги мають бути трішки зігнуті в колінах, адже найбільше навантаження під час приземлення – на ноги, – розповідає наш герой.

Під час одного із своїх стрибків Тарас потрапив у сплетіння теплого і холодного повітря. У цей момент парашут зависає у повітрі на одному місці, не рухаючись. Чоловік попереджає, що це хоч і цікаво, але з цієї хвилі потрібно виходити. Парашут – це як вітрило: варто стропами тягнути у різні сторони – управляєш польотом. Також ще одним небезпечним моментом є, як зауважує чоловік, – гасіння купола: коли зверху на парашут може приземлитися інша людина. Тоді прийдеться відкривати запасний парашут. Однак це все залежить також і від різновиду парашутів. Проте цей вид спорту все одно є небезпечним. Тож потрібно не лише любуватися природою, а й бути дуже уважним.

– Кожного разу, як їдемо додому з Києва до рідного села Поташ, то проїжджаємо аеропорт, де люди стрибають з парашутом. У мене аж в душі завмирає. Відчуваю неймовірне захоплення і з’являється бажання стрибнути ще й не раз і знову пережити ті емоції. Всім, у кого є можливість, раджу спробувати, – каже Тарас.

Ольга МОСКАЛЕНКО

26.07.2021 10:48
Переглядів: 1920
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.