Вісті Черкащини 
Гердани, тісто та гігантські квіти: як тальнівський творчий десант «захопив» бібліотеку в Черкасах
Коли в одному залі збираються майстрині, яким затісно в межах власних майстерень, чекай на справжній вибух кольорів та сенсів. Це у квітні побачили відвідувачі Черкаської обласної бібліотеки для юнацтва імені Василя Симоненка, де в рамках проєкту «З минулого в майбутнє» відкрилася виставка «Скарби Тальнівщини: від серця до серця». Від розмаїття робіт очі розбігалися навіть у досвідчених мистецтвознавців: тут вам і «характерні» ляльки-мотанки Людмили Кошельної, і ювелірна точність бісеру від Євдокії Плясецької та Лілії Поправки, і навіть солені витвори Тетяни Попіначенко й Надії Маляренко, що доводять: справжній талант може зліпити шедевр із чого завгодно.
Про творчість Галини Мифодюк ми вже детально розповідали на наших шпальтах, тож сьогодні передаємо естафету новій героїні – Ірині Федотовій. Її ростові квіти з ізолону стали справжнім «вау-фактором» експозиції: ці велетні не лише привертають увагу, а й повністю змінюють уявлення про сучасний декор.
Експозиція на Надпільній, 285 чекатиме на гостей до 22 травня. Тож поки ви плануєте візит, ми розпитали Ірину Федотову про те, як приборкати примхливий ізолон і змусити його «цвісти» за будь-якої погоди.
Чому ізолон не боїться ані води, ані часу
Матеріал цей на дотик – наче зефір, а за характером – кремінь. Ізолон. Для когось це звичайний будівельний утеплювач, а для Ірини Федотової – глина, з якої можна виліпити нев’янучу весну. Податливий, терплячий до експериментів і напрочуд живий.
«Він неймовірно приємний у роботі, – розповідає майстриня. – Вироби виходять настільки реалістичними, що хочеться вдихнути аромат. Але головне – практичність. Таку квітку не страшно перевезти в інше місто, вона не помнеться, а якщо припаде пилом – помив під душем, і знову як нова».
Секрет «слухняності» матеріалу – у теплі. Під дією будівельного фена ізолон стає м’яким, як віск: гни його, крути, надавай пелюсткам природних вигинів. А далі – магія кольору. Щоб пелюстка «заграла», Ірина використовує спеціальну пастель та фарби. Це і називають тонуванням. Однотонний пластик набуває глибини, переходів та живих відтінків.
Перший «млинець» – метрового діаметру
Шлях у велику флористику почався п’ять років тому з випадкового фото в мережі. Спочатку був фоаміран – «молодший брат» ізолону, з якого виходять тендітні дрібнички. Але майстрині хотілося масштабу. «Свою першу квітку зберігаю вдома, – усміхається вона. – Це гігантська реалістична троянда. Уявіть собі: тільки сам бутон – метр у діаметрі, а вся конструкція заввишки два метри».
Ця троянда-первісток – величезний світильник. Саме вона стала доказом: талант є, руки слухаються, а фантазії вистачить на цілий сад. Відтоді вічні квіти, що не бояться дощу та сонця, стали головною справою життя.
Марафон біля пелюсток
Коли квітку називають «витвором мистецтва», за цим часто стоять мозолі на руках і безсонні ночі. Наприклад, над двома конкурсними кущами маків Ірина чаклувала два тижні поспіль. «Це була робота від світанку й до пізньої ночі, – згадує вона. – Усі пелюстки викроювала, фарбувала, надавала форми, а потім склеювала докупи. Для такого об’єму роботи два тижні – фактично рекордні терміни. Насправді така робота потребує значно більше часу, якщо не забувати про сон.
Проте резльтат того вартий. Коли неживий ізолон починає «дихати» у твоїх руках, час втрачає значення. Особливо коли квітка, прикрашаючи інтер’єр, ще й випромінює світл».
Від рулону до визнання
Біля робіт Ірини Федотової на виставці «Скарби Тальнівщини» завжди ажіотаж. Глядачі не лише розглядають, а й влаштовують виробам справжній «тест-драйв». Намагаються розгадати таємницю: як звичайний технічний рулон раптом перетворився на ніжну пелюстку чи пружний колосок? «Люди підходять, торкаються, мацають, – розповідає майстриня. – Їм важко збагнути, як із плаского листа можна вигнути таку форму. Цей вид творчості у нас поки рідкість, тому реакція завжди щира: здивування та дитяча цікавість».
Центром експозиції стали ті самі конкурсні маки – велетенські та яскраві. Поруч – лаконічна композиція: золота пшениця, переплетена з волошками. Ці роботи залишилися в бібліотеці як доказ того, що краса буває витривалою.
Хобі привело до диплома
Попри те, що квіти пані Ірини роками «цвіли» на сценах (жінка працювала декораторкою, тому оформлювала масштабні заходи), до власного успіху вона ставиться зі скромністю. Участь у проєкті «З минулого в майбутнє» стала для неї повною несподіванкою. «Я навіть не планувала виставлятися, – зізнається жінка. – Запропонували показати роботи, я й погодилася. Коли ж дійшло до грамот та офіційного визнання, то навіть розгубился».
Як бачимо, заняття для душі стало магнітом виставки. Виявилося, щоб захопити глядача, вистачить рулону ізолону, будівельного фена й уміння бачити красу там, де інші бачать лише будматеріал.
Як народжується пластиковий сад
Якщо ви думали, що для створення триметрової квітки потрібен цілий цех обладнання, то ви помилялися. Арсенал Ірини Федотової аскетичний до неможливості: гострі ножиці та звичайний будівельний фен. Жодних лекал, готових форм чи макетів. «Я не користуюся шаблонами, – ділиться секретами майстриня. – Тільки-но беру нарізані квадрати ізолону й уже в процесі вирізаю те, що підказує уява. Фен – мій головний помічник. Під його теплом матеріал плавиться і склеюється сам із собою, набуваючи потрібного вигину».
Попри технічну простоту інструментів, кожен виріб – внутрішній іспит. Спокій та релакс не притаманні нашій героїні. Для неї творчість є постійним викликом. Ірина сама собі найсуворіший критик: там, де глядачі бачать досконалість, вона помічає найменшу погрішність і без жалю сідає переробляти.
Грандіозний задум та двомісячна «пауза»
У планах авторки вже давно зріє ідея масштабної патріотичної інсталяції. Такої, щоб перехоплювало подих. Проте наразі всі творчі дедалі та креслення існують лише в голові. Причина поважна на те: два місяці тому в родині з’явилася донечка. «Зараз малеча забирає весь час, тому грандіозний проєкт довелося трохи відкласти, – розповідає молода матуся. – Проте задум нікуди не зник. Я обов’язково його реалізую, як тільки з’явиться можливість знову взяти до рук фен».
Де «живуть» ізолонові велетні
Роботи тальнівської майстрині мають різну долю. Тендітні нічники у формі квітів зазвичай оселяються в дитячих кімнатах. Ірина любить їх дарувати, щоб нічники приносили затишок у будинки. А от гігантські ростові квіти – то вже «артисти». «Такі велетні найкраще виглядають на великих сценах або у фотозонах, – пояснює жінка. – Там вони створюють потрібний масштаб і перетворюють звичайний простір на казковий ліс».
Виставка на Надпільній, 285 триватиме до 22 травня. І поки майстриня насолоджується материнством, її квіти продовжують дивувати відвідувачів, доводячи: справжній талант може змусити цвісти навіть будівельний утеплювач.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
