Генетичний код у краплі сонця: чим світлина колодистенської бібліотекарки вражає жителів Тальнівщини

Народна аматорська студія «Стожари» Тальнівського центру культурних послуг оголосила обласний конкурс фото- й відеоробіт «Життя крізь об’єктив». Серед сотень світлин одна зупиняє погляд миттєво. На ній – кущ калини над водою. Авторка цієї роботи – завідувачка Колодистенської бібліотеки Люся Чурпіта. Її світлина під лаконічною назвою «Калина» передає глибокий образ живої – нештучної – України, виходячи далеко за межі звичайного краєвиду.

Живий символ замість мертвого силікону

Сьогодні, коли соцмережі заполонили бездушні картинки, згенеровані штучним інтелектом, ця світлина повертає глядача до тями. Калина для українців – символ, живий зв’язок із корінням й утілення нашої ідентичності. Він проріс крізь віки, прижився в обрядах, звичаях і козацьких піснях.

Колись калину садили біля кожної хати чи над криницею, щоби берегла родину. Люся Петрівна ж зафільмувала її справжньою – дикорослою й автентичною, що росте над ставком у Колодистому, буквально за п’ятдесят метрів від її дому. Вона зізнається: цей кущ пам’ятає ще з дитинства. Побачивши оголошення про конкурс, одразу згадала про розкішне гілля, що схиляється над водою: «Нещодавно проходила повз нього, але ягоди тоді були ще не зовсім червоні. Подумала, як цікаво, що цей калина росте саме біля води, і як доречно звисають кетяги над самим ставочком». Для Люсі Чурпіти цей знімок глибоко національний, тому що переконана: питомі символи не потребують штучних прикрас чи вигадливих назв: «Для мене вона – традиційне українське дерево, національне, патріотичне. Недарма кажуть у народі: без верби і калини нема України».

Чому робота з книгою рятує око

Справжня творчість вимагає спостережливості, яку бібліотекарка плекає щодня завдяки своїй професії. Занурення в книжкові фонди, читання класики і спілкування з авторами формують особливе бачення світу. Тоді око само вихоплює з буденності шедеври. Пані Люся зізнається, що рука автоматично тягнеться до фотоапарата, коли бачить красу природи. Світлина для неї  – зерно для майбутнього вірша, адже жінка сама пише поезію. Проте до сучасного захоплення штучним інтелектом у творчості ставиться вкрай критично: «А раптом десь колись я напишу вірш про калину і захочу його опублікувати в соцмережах? А це фото матиму як знахідку, щоб не генерувати картинки, як зараз робить більшість».

Культурний фронт Колодистого

Люся Чурпіта пояснює, як бібліотечна й клубна робота допомагають бачити світ ширше: «Ти вже якось автоматично сприймаєш навколишній світ трішки глибше. Коли ми, наприклад, знімаємо якісь свої сценки, звертаю увагу на деталі: як метелик летить чи пташки в небі. І фіксую це одразу, бо наперед думаю: можливо, знадобиться для майбутнього відео, і такий кадр буде якраз доречним на початку чи в кінці. Моя безпосередня робота й захоплення переплітаються й доповнюють одне одного». Світлина тальнівської мисткині доводить: українська культура на місцях тримається на людях, які вміють бачити сутність речей. Велика червона калина над колодистенським ставком нагадування про те, що ми українці і яка потужна сила прихована в нашій землі. Студія «Стожари» отримала конкурсну роботу, яка є живим шматочком душі Тальнівського краю й заслуговує на найвище визнання.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!