Гасити пожежі у зону відчуження їздили 10 осіб 13-ї Тальнівської ДПРЧ (Відео)

«Качали воду навіть з «калюж», бо до найближчих водойм було 40-50 км»

На масштабних пожежах, що сколихнули цієї весни Чорнобильську зону відчуження, пліч-о-пліч з вогнеборцями з усієї України працювали і рятувальники з Тальнівської 13-ї ДПРЧ. За 4 ротації там побували 10 осіб особового складу: 4 офіцери, 2 водії та 4 пожежних рятувальники. 1 травня, після 6-денного, останнього і найдовшого з усіх, перебування у Чорнобилі, до Тального повернулися заступник начальника частини, старший відділення Олександр Полтавець, молодший сержант Денис Шевчук та водій Олександр Рябошапко. До зони відчуження дісталися автобусом, а назад приїхали на службовому авто – автоцистерні на базі 131-го ЗІЛа, 1976 року випуску, що також працювала на пожежах у Чорнобилі. «У моєму підрозділі, – каже Олег Слизький, начальник пожежно-рятувальної частини, – можна на пальцях порахувати людей, ровесників цього автомобіля. Але ми намагаємося підтримувати його у справному стані. На жаль, після поїздки шини треба міняти, бо кілометраж який – позношувались».

Пожежна машина, що відпрацювала в Чорнобилі, стояла у гаражі. До неї ми пішли з Денисом Шевчуком. Він каже, що, як не дивно, та серйозних поломок не було. Так само не було проблем з забором та подачею води. У зоні відчуження працювали безпосередньо на пожежах тільки ті машини, що мають високу прохідність – високі, тримостові, старішого зразка. Новіші просідали. «Після того, як машина приїхала сюди (в Тальне – авт.), нам дали чіткі вказівки: бочка промивалася 5 разів, машина оброблялася спеціальними розчинами, всередині салон теж оброблявся. Вона була, самі розумієте, в яких умовах», – пояснює пожежник. Розповідає, що до Чорнобиля їхав підготовленим і він, і його колеги, адже хлопці з попередніх ротацій ділилися досвідом: «Ми їхали туди більш-менш підготовлені, знали, що з собою брати, – каже Денис Шевчук. – А це – змінний одяг, добротні чоботи. Дуже багато одягу позалишали там. Я – свого старого бушлата, нижню білизну. Воно не дуже дороге, потім можна придбати. Інша річ – бойове оснащення – ремені, краги, карабіни. Це додому забирали. Але дехто залишав і це».

Одяг, інші речі пожежники не забирали додому, бо ті, мов губка, всмоктували в себе радіацію. Денис каже, що часто-густо в машині пищав та фонив електронний дозиметр «Терра». В перший же день тальнівським рятувальникам довелося гасити масштабну пожежу:

– Коли приїхали на місце, прийняли машину, в перший же день поїхали на позиціїї, – пригадує Шевчук. – І ніби все було добре. Вже верталися назад в частину і, буквально, перед самим наметовим містечком старший зведеного Черкаського загону розвернув нас і ми поїхали на масштабну пожежу: горіло ціле село, хат з 15, мабуть. Працювали там десь 3-3,5 години. Назви села, якщо чесно, не запам’ятав. Лише с. Рудьки (бо там же Рудий ліс). І база перевалочна наша там була, де ми, як приїжджали, обідали, снідали, вечеряли. Готували нам не ресторанну їжу, але поїсти вистачало: 1-ше, 2-ге, 3-тє, так сказати. Волонтери трохи помагали.

Денис розповідає, що пересувався Черкаський зведений загін виключно колоною. На перевалочному пункті заправляли машини водою та пальним. Найбільшою проблемою було знайти воду: 2 ставки висушили повністю, доводилося вишукувати, де б набрати. Качали воду навіть з «калюж», бо до найближчих водойм було 40-50 км. А дістатися туди – це час, а він, як ми знаємо, на пожежах безцінний. Разом з тальнівськими пожежниками, оскільки машина розрахована на 5 осіб, на завдання виїжджали і 2-є рятувальників з Черкас. Працювали злагоджено, старалися виконувати роботу швидко. І якщо вдавалося зекономити час, могли відкрити тушонку, поїсти, перепочити. «Ви знаєте, – каже Денис, – відпочити – це просто лягти, обперти на колесо голову і хвилин 20-30 «кимарнути» собі трохи, перевести дух. Хто курить – покурити цигарку. І все. І далі в бій».
У Чорнобилі ще якось можна було додзвонитись до рідних, та в Прип’яті зв’язок був слабким, а то й зовсім зникав. Ледь ловив «Водафон» чи «Лайф», «Київстар» глох взагалі. Тому тальнівські рятувальники телефонували додому о 6-й ранку та, в кращому випадку, ввечері близько 21-22 години, а, бувало, й пізніше, бо о 2-й чи 3-й ночі ще працювали на пожежі.
– Приїхав додому – спав добу, так втомився, – каже Денис. – Цілу добу в ЗІЛі протарабанилися. Це непросто. Виїжджали з Чорнобиля, думали, до 2-х годин встигнемо до Києва. Не встигли. Ще 6 годин стояли у м. Вишгород, чекали, поки колона поліції проведе нас через м. Київ.

Ольга ОСІЯНЕНКО