Вісті Черкащини 
Духовний імунітет проти цькування: на Тальнівщині дітей навчали не мовчати про біль
У Веселокутській гімназії відбулася щира розмова про те, як розпізнати булінг і чому дитяча жорстокість не має ставати нормою. Школярі вчилися захищати власні кордони та вчасно звертатися за допомогою до вчителів і батьків, аби не залишатися з бідою наодинці. Уже згодом, за рамками шкільного заходу, ми поспілкувалися з безпосередніми ініціаторами цієї зустрічі – настоятелем храму Преподобної Параскеви Сербської ПЦУ отцем Олександром і матінкою Лілією, аби детальніше обговорити, як виховувати в молоді милосердя та стійкість до агресії.
Пастка віртуального світу
Сьогодні дитячий світ дедалі більше переміщується у віртуальну площину. Матінка Лілія, яка віддала педагогіці 20 років, із сумом констатує: гаджети часто замінюють дітям і батьків, і моральні орієнтири. «Юне покоління сьогодні виховується на Тік-Токах, звідки черпає море негативу, – каже жінка. – Ми бачимо, як діти соромляться виявляти доброту, тому що бояться здатися слабкими. Натомість вважають “крутістю” витоптати клумбу чи образити когось на перерві. Ми ж намагаємося повернути їх до істини: милосердя – не слабкість, а найбільша сила».
Отець Олександр переконаний: коріння булінгу – у втраті родового зв’язку та духовності. «Він – як бомба: сьогодні вилетів від тебе, а завтра ж і повернувся назад, – наголошує священник. – Коли немає любові, що йде від родини, з’являється агресія».
Коли доброта стає «слабкістю»
Матінка Лілія згадує свої вчительські будні: на уроках діти можуть здаватися слухняними, але варто пролунати дзвонику, як маски спадають. «На перерві можуть і матірне слово загнути, і слабшого штовхнути. Вони думають, що агресія – ознака лідерства. Я їм часто розповідала: чим дурніше ти поводишся, тим менше в тобі справжньої особистості. Ми бачимо у великих містах, як підлітки нищать красу навколо себе лишень заради забави. Це і є викривлення цінностей».
На думку отця Олександра, булінг – інформаційна отрута, яку нам навмисно насаджують. «Нас привчають цькувати один одного. Але якщо ми повернемося до п’ятої заповіді – любові до батьків – то звідки візьметься знеохочення? Байдужість свідків – теж гріх, це духовна лінь. Якщо ти любиш свою матір, ти не дозволиш собі стояти осторонь, коли ображають іншу дитину».
Трикутник порятунку: батьки, школа, церква
Головна біда сучасності – роз’єднаність. Батьки, заклопотані заробітками, часто «відкуповуються» від дітей телефонами, сподіваючись, що вихованням займеться школа. Натомість учитель часто опиняється беззахисним перед правами дитини, за якими не стоять жодні обов’язки.
«Достукатися до окремих батьків зараз важко: вони живуть у гонитві за грошима, тому ми йдемо через дітей, – ділиться матінка Лілія. – Доньки й сини мають бачити в батьках і вчителях найперших друзів, а не “карателів” чи тиранів з нагайкою. Довіра – ось фундамент. Виховання не повинно бути “за вказівкою”, дитина має розуміти серцем, чому вона чинить саме так».
Отець Олександр додає, що церква бачить вихід у єднанні цих трьох сил. Його мрія – створити при храмі недільну школу, де духовність і психологія працюватимуть в унісон. «Психологія в перекладі з латини – наука про душу. Про неї ми опікуємося в храмі. Поки в нас немає окремого приміщення, ми йдемо до дітей самі».
Світло проти кривди
На питання про те, як знайти сили вибачити кривдника, отець Олександр відповідає з мудрістю людини, яка сама не раз стикалася з несправедливості. «Навіть Господа розпинали, а він просив: “Боже, прости їм, бо не відають, що чинять”. Кривдники часто самі глибоко нещасні. Буває, дитина дуже розумна, а її починають “бити” словом учні, які не встигають за її розвитком. Вони хочуть опустити товариша до свого рівня».
Сам священник, людина двометрового зросту й потужної віри, каже, що його тримає любов до своєї громади та держави. «Я вірю в наші еліти, у свій рід. Люди часто не розуміють, що вони коять у полоні своєї злості. Але ми маємо бути вищими за це. Навіть у війні, коли ворог нищить нас, ми намагаємося зберегти людське обличчя, піклуючись про полонених. Це і є наша сила».
Матінка Лілія підсумовує: «Усім хорошим не будеш, як не старайся. Але тільки віра і люди, яких посилає Господь, рятують навіть в епіцентрі бурі. Дитина не повинна бути “царем і богом”, а відчувати межі та повагу. Починати треба з родини: повернути смиренність перед батьками й авторитет учителя. Тільки тоді “вірус” булінгу відступить перед імунітетом любові».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
