Чому житель Тального на Черкащині покинув золоті копальні і сів за кермо вантажівки

За кермом легковика, вантажівки чи навіть зерновоза 67-річний Володимир Біленький із Тального почувається, як риба у воді, бо ж керує автомашинами більше половини свого життя – років 40. Родом чоловік із Колодистого. Там закінчив 10-річку, пішов служити в армію, після чого працював на заводі «Маяк» у Каневі. Деякий час працював і на Крайній Півночі – на золотих копальнях (мав справу з приборами, які уловлюють золоті піщинки). Цікавлюся, а коли ж у житті з’явилися машини?
– Раніше як воно було: женився – треба будуватися, а щоб будуватися, бажано бути водієм, щоб можна було щось привезти. А який хлопець не хоче бути водієм? Тим більше, далекобійником? – сміється, розповідаючи, Володимир Васильович.
Тож у 1980 році він закінчив водійські курси і почав працювати на автопідприємстві «АТП – 23672», яке ми знаємо зараз як «АТП – 17137», що керує ним Віталій Накопюк. На яких тільки машинах не доводилося працювати Біленькому: зразу був ЗІЛ, потім – ГАЗ-53. Працював і на заводі «Мінводи» на КамАЗі. Коли розпався Союз, Володимир Васильович почав працювати на власній машині. 3 роки, як купив сучасний зерновоз «Сканія», яким доставляє зерно з полів замовникам, їздить у порти Миколаєва та Одеси. Бере не більше 25 тон за раз. Каже, ця машина – його другий дім. Чоловік називає авто «хатою на колесах», бо є тут і кухня з таганком, і спальня. Як кажуть, «ол інклюзів» – все включено. У дорозі далекобійник може бути по кілька діб. Тож для відпочинку може зупинитися на стоянці, посмажити картоплю (переважно готує саме її), випити кави чи чаю. «Я увесь час у цій «хаті на колесах». А вдома я – гість», – сміється Біленький.


Далекобійник розповідає, що раніше інші водії частіше зупинялися і допомагали, якщо якась поломка чи щось трапиться в дорозі. Зараз картина інша: можна стояти на обочині добу, дві і ніхто не зупиниться, хіба, може, по рації, як пояснює чоловік, гукнеш «Допоможіть», то хтось стане. «Можуть ноги переїхати, задушити, збити – всі летять, ніхто уваги не звертає», – каже водій.
Водночас, як пояснює чоловік, їздити стало куди краще. Взяти хоча б дорожнє покриття: «Для водія дорога – то є сила! – каже Біленький. – Коли немає рівчаків на дорозі, ям по коліна». Відзначає, що на Тальнівщині побудували цього року гарні дороги. Небо й земля – колишні машини й сучасні. Взяти хоча б «Сканію»: комп’ютеризована, сама підказує, на що варто звернути увагу, де який збій. Володимир Біленький каже, що ремонтує зерновоз переважно на автосервісах, але якщо поломка незначна, ладнає машину сам. В дорогу вирушає зі спокійною душею – машини зараз надійніші. Знає, що поїде і приїде без особливих пригод. Хоча таких раніше було чимало. Про них згадувати далекобійник не дуже хоче. Але про одну таки розповідає. Тоді ще працював в АТП, що в Тальному: «Колись їхав з Дніпропетровська. Сніг, заметіль. Пробило прокладку, витекла вода – мотор не робить. Холодно. Довелося запаску рідну спалити, щоб не замерзнути. Це було під Знам’янкою. Але тоді другі були часи: став якийсь чоловік, КрАЗом притягнув аж до Сміли. Потім прийшла машина з АТП, забрала. Притягнули в гараж».


Понад пів життя Біленький водить вантажівки. Роки потроху беруть своє. Однак чоловік сподівається ще попрацювати рік, а може, й три (як би там не було, та в колективі – це не в чотирьох стінах). Водійській справі навчає своїх двох онуків, 14-річного Ваню і 10-річного Влада. Старший, каже, буде далекобійником чи не на сто відсотків, а от менший їздитиме на легковику – стати хоче лікарем.
– Вчу Владіка їздити на легковій. На «Байконурі» розставляю пляшки з водою і поміж них пробуємо проїхати. А Ваня марить машинами, – каже Біленький. – Він, можна сказати, з 11-ти місяців зі мною у машині, виріс у кабіні. Ще не ходив, а вже їздив. Вміє їздити на всіх машинах, на «Сканії» теж. Дідусь його вивчив капітально, – сміється.

Ольга ОСІЯНЕНКО

25.11.2021 11:36
Переглядів: 2261
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.