Вісті Черкащини Юний морпіх зі Звенигородщини загинув за крок до омріяного весілля
2023 року російсько-українська війна забрала у Звенигородщини зовсім юного сина, що в свої 19 років не побоявся взяти зброю до рук і стати на захист Вітчизни. 23 січня 2023 року у бою з російськими окупантами загинув Захисник України, солдат мінометного взводу окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, мешканець села Княжі Звенигородського району Олег Олегович Чайківський, 29 жовтня 2003 року народження. Загинув військовий під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Водяне Донецької області. Зберегти пам’ять про цього героїчного юнака – наш святий і безпосередній обов’язок.
Олег Чайківський народився в багатодітній родині. У нього було ще 4 сестри (Галя, Оксана, Кароліна, Поліна) та 2 брати (Володя, Віталій). (Четверо вже одружені). Коли хлопець пішов до школи, батьки розлучились. Згодом батько помер. Тож піднімати дітей на ноги довелось переважно матері, яка періодично їздила на заробітки в Польщу. «Роботи в селі не було, тож мусила їздити: місяць тут – місяць в Польщі, –розповідає мати Марія Любомирівна. – Працювала тяжко – в садках та на полі, збираючи малину, полуниці, капусту, яблука». Поки жінка була за кордоном дітей доглядала бабуся Анна, що мешкала (вже померла) на Західній Україні.
Олег з дитинства був дуже добрим, душевним хлопчиком. Захоплювався комп’ютерами, електронікою, а ще дуже любив тварин. «Постійно підгодовував безпритульних котів, собачок, – зауважує мати. – Не міг пройти, щоб не погладити їх та не почастувати. І вони йому відповідали взаємністю, всі його знали, лащилися. Ось і тепер бігає в дворі собачка Альма, як пам’ять про сина, він її приніс нам малесеньким цуценям. Навіть на фронті опікувався пухнастими. Казав, що живе в них кішка Юля з кошенятами. Якби хоч раз приїхав у відпустку – когось би обов’язково з тварин привіз».
Глибокої душі Олега вистачало на всіх. Усім намагався допомогти, підтримати. Дуже шанував старших. Йому ніколи не треба було нагадувати поступитися місцем в автобусі стареньким, хворим людям, вагітним жінкам, сам знав, уставав. Навіть на фронті допомагав одній із бабусь носити воду. Таким був.
Після служби мріяв одружитися, хоч із нареченою матір познайомити так і не вспів. Казав, що навіть кошти на весілля збирає.
Старший брат Олега Віталій також служить. Коли почалось повномасштабне вторгнення, він перебував на строковій службі, мав звільнитися в квітні, але через війну прослужив ще півтора року. Потім півроку відпочив і знову пішов на фронт. Ранений, але побратимів не полишає, бо знає, як їм тяжко.
Олег закінчив 15-те училище в Черкасах. За фахом муляр, штукатур, плиточник. Там же і Віталій навчався.
Зараз з матір’ю проживають менші доньки – Кароліна (16 років) і Поліна (12). «Вони і тримають мене на світі», – каже пані Марія.
Олег Чайківський за документами був мобілізований, але по факту сам хотів на службу, прагнув служити, як брат. Мати його відмовляла, але хлопець наполягав: «Мам, дай мені зробити свій вибір».
Після навчального центру служив у Миколаєві, стояв на блокпостах. А потім їх підрозділ відправили на Донеччину.
Остання розмова матері з сином була перед його виходом на бойову позицію. Олег попередив матір, що йде на сім днів, щоб не хвилювалась. Тоді жінка відчула нестерпну тривогу. Спробувала перенабрати сина, але він уже не відгукувався. Ту ніч вона всю простояла на колінах у поганих передчуттях, молилася.
21 січня мати додзвонилась до побратимів, ті, як могли, заспокоювали.
Однак з позицій Олег не повернувся. Там загинули всі, хто з ним був, навіть командир, що воював з 2014 року.
Згодом розпочався час страшних материнських митарств: підтвердження про загибель, дзвінки аферистів з вимогою перерахувати їм 10 тисяч доларів та пусті обіцянки відпустити сина. «Я вже знала, що Олег загинув і навіть під яким номером перебуває у морзі в Дніпрі, – розповідає мати. – Але мені телефонували й переконували, що він живий, відпустять за викуп. Тероризували дзвінками. В розпачі я ледь не повірила. От тільки не знала, де такі гроші взяти. Говорили чистою українською. Зрештою довелося підключити поліцію. Звісно, це телефонували аферисти, що наживаються на людському горі».
Нині жінка бореться за пошуки Олегового приятеля Руслана Валерійовича Тарасенка, що зник безвісти. (Його батьки померли). Руслан був старшим Олега за віком, але чоловіків пов’язували товариські стосунки. Марія Любомирівна виготовила плакат з портретом Тарасенка та відвідує з ним мітинги надії або просить інших.
За особисту мужність, проявлений героїзм у захисті держави Олег Чайківський нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня від президента та відзнакою «Захисник України – Герой Черкас».
Вічна слава навіки юному Герою! Уклін родині за виховання прекрасного сина!
Тетяна ІВАШКЕВИЧ
