Вісті Черкащини Бруківка попросідала: жителі однієї з вулиць Тального мріють про асфальтовану дорогу
– Тут мій пуп закопаний, – розповідає житель Тального на Черкащині Григорій Левицький, коли крокуємо вулицею Шевченка 31 грудня. Показує, де жили його батьки, де живе сам. Про цю вулицю і її жителів, здається, цей немолодий чоловік знає все. Майже 30 років він пропрацював електриком. Зараз на пенсії. Вуличкомом на своїй рідній вулиці – останніх кілька років. Цікаво, що вуличкомом свого часу був і його дід. Каже, колись цей затишний куток Тального називали Сергіївкою. А скільки підростало на вулиці хлопців, то й не злічити. Навчалися усі у цукрозаводській школі, а потім у школі №4 (нині №2). Та то було роки тому.
Вулиця Шевченка дійсно затишна, порівняно з іншими вулицями та провулками Тального рівненька, прибрана. Кожен, як пояснює Левицький, намагається підтримувати порядок біля свого подвір’я. Без перебоїв, за його словами, тут вивозять сміття. Розташування вулиці досить гарне: звідси до дитсадка, ринку, школи, коледжу, продуктової бази дістатись неважко. Пішки до центру – пів години – хвилин 40 максимум. Вулиця впирається у лісовий масив, у якому розташований один із туристичних магнітів Тальнівщини – замок Шувалова. Тут можна легко пройти поміж хатами на вулицю Майданецьку – є невеличка дорога, яка звужується до ширини стежки. До речі, Григорій Михайлович каже, колись давно на цьому місці була широченна дорога (завширшки з обійстя), ходили тут по грунтовці.
Якогось історичного колориту додає вулиці Шевченка бруківка. Асфальт тут тільки на початку вулиці і в її кінці. Однак і бруківка має термін придатності – місцями попросідала. Порозбирали її і там, де проводили, наприклад, той же водогін.
– Найперше для людей – це щоб дорога була тут, щоб вулицю заасфальтували, – каже вуличком.
Вулиця та провулок Шевченка, що виходить на паралельну вулицю Чорновола, освітлюється, тут проведений газ та є водогін. Однак люди продовжують користуватися і криничною водою. Всього тут 4 криниці, одна з яких наразі недіюча через забруднення. Минулого року, як розповідає Григорій Михайлович, одну з криниць облаштували за спільні кошти жителів вулиці: перекрили, встановили відливи – словом, криниця отримала нове життя. «Спасибі людям, що помагають, – каже вуличком. – Ось водички не було 3 дні, то ходили до кринички».
По Шевченка, як розповідає чоловік, живуть люди переважно старшого, поважного віку. Молодь є, але більшість за кордоном. Григорій Михайлович показує на три хати по сусідству, каже, продаються і коштують недорого. Зроби ремонт і живи на здоров’я. порушує ошатний вигляд вулиці одне-єдине колишнє обійстя, де на місці знесених будівель стоїть частокіл із сухих бур’янів. Вуличком каже, таке тут не перший рік: власник чомусь не наводить тут порядок. Ціле літо буяє трава-мурава.
Отак, потихеньку крокуючи, дійшли ми майже до краю вулиці. Як виявилося, Григорій Михайлович має заступника. Саме до її подвір’я ми й підійшли. Жінка вийшла до нас. Це Ольга Якименко, її родина живе на цій вулиці з діда-прадіда. Пояснює, що як і на інших вулицях, у них теж не все буває гладко. Каже, що тишу і спокій на її рідній вулиці Шевченка полюбляє, особливо влітку, порушувати горе-сусід, який живе по інший бік бруківки. Чоловік зловживає спиртним, до нього часто приходить гучна компанія. Іноді сусідам вривається терпець, тому викликають правоохоронців. Жінка дякує, що поліція приїжджає по першому ж сигналу.
– Цього року як ніколи, – каже жінка. – Ми раді, що дорогу нам розчистили. А то брьохалися по коліно. В цьому році це якесь щастя.
Ольга Володимирівна також розповідає, що на вулиці є дві аварійні тополі. Куди вже тільки, каже, не зверталися, однак питання залишається відкритим.
– Люди бояться, бо ті дерева аварійні. Якби ж була така служба, яка могла б по сигналу приїхати і зрізати. Куди б вони його використали – чи, може, на котельню якусь, чи на школу – ніхто ж не проти. Аби тільки зрізали. А нам кажуть: «А це буде коштувати стільки-то». але вибачте, це ж ми не собі, а так, для людей. була сходка і люди поскаржилися, що ці дерева можуть упасти, – каже жінка. Вона мріє організувати на своїй рідній вулиці Шевченка святкування Дня народження вулиці, як колись бачила подібне у Вишнополі, звідки її чоловік родом.
– Уже багатьох тих людей, які побудували будинки на нашій вулиці, немає. Але пам’ять про них треба берегти. Є багато тих, хто заслуговує на увагу та повагу, – каже Якименко.
Наостанок Ольга Володимирівна береться від свого імені та від імені вуличкома вітати жителів вулиці, провулку Шевченка, Тального з прийдешніми святами: Новим роком та Різдвом Христовим: «Головне – здоров’я всім, благополуччя і мирного неба», – каже жінка.
Ольга ОСІЯНЕНКО
