Андрія Поліщука судили за шахрайство

Вчора загальноукраїнські ЗМІ розтиражували слова журналіста та колишнього міського голови Тального Андрія Поліщука. Андрій Ілліч заявив, що на місці дитячої бібліотеки в Тальному, яку реконструює меценат Володимир Мовчан, колись була катівня НКВС. Мовляв, кістки, які були знайдені на місці будівництва, належать в’язням радянських репресій.

“Мовчан будується на кістках розстріляних”, – заявив Андрій Поліщук.

Між тим сам Андрій Поліщук на початку 90-их був міським головою Тального. Ніяких заяв із приводу катівень НКВС не робив. Людські кістки не думав перепоховати.

Старожили Тального швиденько спростували слова Поліщука. Ніякої катівні НКВС у приміщенні дитячої бібліотеки ніколи не було.

А часи радянської влади там був компартійний кабінет. Кістки знайшли, бо у 19 сторіччі на місці центральної площі Тального був цвинтар.

Його почали забудовувати за царя. Згодом усе кладовище зникло – постаралися комуністи. Лише коли почала валитися споруда дитячої бібліотеки, місце для будівництва придбав Володимир Мовчан. Бізнесмен уяви не мав про те, що тут колись монархісти й комуністи будувалися на людських кістках.

Варто відзначити, що Андрій Поліщук – автор багатьох сенсацій, які історики називають псевдоісторичними. Колись він на повному серйозі сперечався із нині покійним краєзнавцем Михайлом Діхтяренком, стверджуючи, що після однієї із численних російсько-турецьких воєн росіяни переселили на Тальнівщину 160 тисяч турків. Мовляв, у католицькому костьолі святої Анни досі видно турецький півмісяць.

Згодом Андрій Ілліч вирішив спорудити в Леґедзиному пам’ятник коломийським прикордонникам та їхнім собакам, які трагічно загинули в бою з німцями влітку 1941 року. Однак місце вибрав вкрай невдало.

“Замість реального поля бою в одному кінці села, монумент загиблим поставили в іншому. Та ще й встановили пам’ятник просто на скіфському кургані. За переказами очевидців саме на цьому місці в серпні 1941 Гітлер і Муссоліні приймали парад об’єднаних німецько-італійських військ, – каже директор заповідника “Трипільська культура” Владислав Чабанюк.

“Якщо треба буде розкопати курган, ми акуратно демонтуємо пам’ятник, а згодом відновимо його на старому місці”, – коментував подію голова комісії архітектурної спадщини Микола Суховий.

Невдовзі пан Поліщук, нітрохи не сумніваючись, висунув нову гіпотезу. Ошелешеним знавцям історії він заявив, що на місці злиття Гірського і Гнилого Тікичів поблизу села Криві Коліна стародавні троянці закопали золотого коня.

Утім в питаннях особистого збагачення Андрій Ілліч таким наївним не був.

2000-го він познайомився на київському вокзалі із такою собі Лесею Мевх. Після знайомства пані Леся почала видавати себе за племінницю Голови Верховної Ради й заявила, що може посприяти у видачі пільгових кредитів. Андрій Поліщук справно возив на зустрічі із “племінницею” тальнівських підприємців, а Леся Мевх, залежно від статків, збирала з них по 4, по 5 чи по 10 тисяч доларів. Натомість обіцяла надати пільговий кредит на 2 мільйони в американській валюті. Ніяких кредитів шахраї не думали давати, а отримані в такий спосіб гроші ділили між собою.

Минув час. Обдуреним тальнівцям набридло чекати пільгових кредитів і вони звернулися до міліції. Солодку парочку затримали. Леся Мевх отримала свої чотири роки й благополучно їх відбула. Журналіст і екс-мер Тального Андрій Поліщук в тюрмі не сидів. Він роздобув довідки про важку хворобу й отримав чотири роки із конфіскацією майна. Однак Голосіївський суд Києва врахував стан здоров’я Поліщука й звільнив його від відбування покарання з трирічним іспитовим строком. Вирок 29 квітня 2004 року підписала суддя Голосіївського суду Первушина.

Ще кілька років Поліщук повертав кошти обдуреним підприємцям. Згодом був редактором районної газети “Колос Тальнівщини”, а після звільнення працював у газеті “Рідна Земля”, яку заснував раніше. Кілька років тому поступився правами на газету місцевому підприємцю, уродженцю Донецька Валерію Бєлоногіну.

Юрій СТРИГУН