Вісті Черкащини 50 літ по закінченню школи: філософія дії на межі поколінь
Щоб зрозуміти справжню вартість людського життя, іноді потрібно відміряти рівно пів століття. З висоти цих років стає очевидно: гучні обіцянки чи характер – то лише зовнішній шум. У сухому залишку людину визначають виключно її діла. Саме про це наша глибока розмова з випускником Кривоколінської школи на Тальнівщині Ростиславом Пироженком.
Днями вона (тепер ліцей) зустріла випускників 1974 року. Срібло сивини на скронях, але в очах іскриться той самий бадьорий вогник. Для Ростислава Олександровича ці стіни – доленосні особисті святині. Тут він навчався, тут у 1979-му починав педагогічний шлях піонервожатим, а згодом викладав історію. Тут понад пів віку працював його батько, і саме тут пан Ростислав зустрів кохану дружину, з якою щасливо йде пліч-о-пліч уже 47-й рік.
З особливим щемом він згадує вчителів, які вже відійшли у Вічність. Найпершу – Лідію Ониськівна Гук, яка поєднувала високу вимогливість із безмежною повагою до дітей. «Нехай Вашій світлій душі буде легко поміж зірок…» – розчулено каже випускник, окремо дякуючи за збережену світлину вчительки її онуці – відомій журналістці та лауреатці премії імені Георгія Ґонґадзе Тетяні Трощинській.
Ця зустріч дивовижно збіглася з випускним вечором сучасних одинадцятикласників. Два покоління на одній межі. Пан Ростислав переконливо заперечує скиглення про те, що молодь нині «не така»: у нас прекрасне, зріле й патріотичне покоління. І головна настанова, яку зрілі випускники залишили їм у листівках, звучить свято: честь і здоров’я бережіть замолоду. Здоров’я дасть сили, а честь легко заплямувати, але важко відмити. А ще – ніколи не збирайте в пам’яті кількість падінь. Рахуйте лише те, скільки разів знайшли сили піднятися й вистояти.
Слово, загартоване в окопах
Особливим і дуже символічним подарунком для випускників ліцею стала збірка віршів «Транскрипція днів». Її автор – Микола Соловей, молодший сержант, командир відділення 1-ї Сіверської ОМБр та колишній студент Ростислава Пироженка в Тальнівському коледжі. У вересні 2022 року він пішов на фронт добровольцем і зараз захищає рідну землю на Сумському напрямку.
Книга – не кабінетна філософія. Це хроніка божевільних днів, написана людиною, яка з окопу під свистом снарядів бачить, як цвітуть маки. У його рядках – чиста, незамилена правда про життя і смерть, про справжню дружбу, ненависть, віру й самопожертву. Такий подарунок від воїна-поета став для одинадцятикласників найкращим наочним прикладом того, як молода душа здатна берегти щирість і гідність навіть у пеклі війни.
Слід залишається на покоління
Проте найглибший філософський зміст цієї зустрічі відкрився під час екскурсії оновленим ліцеєм. У нашому житті є багато людей, котрі красномовно говорять про патріотизм чи любов до рідного краю. Але справжня ціна людини – її вчинки, а не гучні гасла чи особливості характеру. Її оцінюють виключно за конкретними добрими справами,зробленими для ближнього, для своєї громади, для своєї країни.
Те, що колишні випускники побачили в ліцеї зараз, порівняно з часом їхнього навчання, – то небо і земля. Осучаснені класи, комп’ютерні кабінети, зразкова світлиця, багата книгозбірня, ідеально відремонтований спортзал і побутові умови найвищого рівня. Усе це не з’явилося само по собі за помахом чарівної палички. То – матеріальне втілення філософії дії, результат системної, тихої й потужної праці людей, які доводять відданість малій батьківщині реальними ділами.
Мова йде про відомих і шанованих земляків – благодійника й підприємця Володимира Мовчана та депутата обласної ради Ігоря Новицького. Володимир Петрович почав відродження села зі школи, чудово розуміючи, що в дітях наш завтрашній день.Громада висловлює йому безмежну вдячність за встановлений на подвір’ї навчального закладу величний, один із найкращих в Україні пам’ятник Тарасу Шевченку, а також за збудований сучасний Центр культури і дозвілля.
“Коли дитина щодня виходить на шкільне подвір’я і бачить Кобзаря, коли має простір для творчого розвитку, тоді виростає з іншим рівнем культури й національної свідомості, – підкреслює Ростислав Олександрович. – Постійна матеріальна підтримка учнів та вчителів, щорічні премії та сертифікати від меценатів і є живий приклад того, як змінювати світ навколо себе”.
Ба більше, сьогодні вони роблять колосальну справу для підтримки Збройних Сил України, оперативно відгукуючись на матеріальні потреби військових частин (зокрема й тієї, де служить син Ростислава Пироженка). Збудований храм Петра і Павла в Тальному, церква Вознесіння Христового і меморіал померлим від голоду в Кривих Колінах – усе це вагомі, тривалі сліди на землі, що залишаться на роки. Це найкращий, найнаочніший урок для сучасної молоді: справжній громадянин і патріот повинен робити діло, залишаючи балачки осторонь.
Колиска на тривожній землі
Організувати таку подію в умовах сьогодення було непросто. Часи зараз буремні, і випускники-ювіляри довго вагалися, чи доречно взагалі збиратися. Пан Ростислав згадує, що це було свято з трепетом у душі, адже війна зачепила майже кожного. На зустрічі була присутня Галина Маслова (Гордієнко), у якої на фронті загинув син Андрій. У ще одного однокласника – Василя Чижевського – сина поховали зовсім нещодавно. У багатьох інших діти зараз перебувають на передовій. Проте колишні учні вирішили зустрітися саме для того, щоб у цей важкий час підтримати одне одного, знайти розраду, побути разом і низько вклонитися Захисникам і Захиницям.
Ростислав Пироженко висловлює велику вдячність за підготовку цієї пам’ятної події однокласникам Олександру Карбовському, Галині Масловій, Віктору Лисенку (який приїхав із нескореного Харкова і подарував ліцею символічну картину «Моя Україна»), Віталію Снитку, колишнім студенткам Вікторії Соловей та Валентині Дробині та директору обласної бібліотеки для юнацтва ім. В. Симоненка. Особлива подяка за сприяння й теплий прийом директорці ліцею Тетяні Поправці, керівниці 11 класу Олені Лисаченко, завідувачці бібліотеки Олені Колісник; а також дорогому класному керівнику, Учителю з Божою іскрою в серці Івану Петровичу Мельнику та його дружині Любові Петрівні.
Післяслово
Життя – дійсно лише мить між минулим і майбутнім. Те, чим буде наповнена ця мить, залежить виключно від наших вчинків. Українцям час остаточно здолати нав’язаний віками комплекс меншовартості, навчитися щиро поважати себе й свою землю. А справжня повага народжується там, де замість гучних гасел люди творять добро для школи, села, громади й усієї країни.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
