Зупинив армію більшовиків, що переважала вчетверо, і відмовився від найвищої нагороди в Польщі - Вісті Черкащини

Зупинив армію більшовиків, що переважала вчетверо, і відмовився від найвищої нагороди в Польщі

Марко Безручко готувався стати педагогом — а став одним із творців української армії. Навіть після поразки визвольних змагань він продовжив працювати для української військової справи вже в еміграції. #ШОТАМ розповідає про людину, чиє ім’я сьогодні носить одна з бригад ЗСУ.

Готувався бути вчителем, а став генералом-хорунжим

Марко Безручко народився 31 жовтня 1883 року в селі Великий Токмак (нині — Запорізька область). Навчався в учительській семінарії, але вирішив присвятити себе військовій справі. Закінчив Одеське юнкерське училище, а пізніше — Миколаївську військову академію.

Завершити повний курс йому не вдалося — у 1914 році розпочалася Перша світова війна. Безручка відправили на фронт у складі 106-го піхотного Уфимського полку. За роки війни він пройшов шлях від поручика до капітана, був поранений і контужений, а також отримав кілька бойових нагород за мужність. 

Марко Безручко. Фото: AZOV

«Це був скромний, поважний вояк із крови й кости, добрий психолог, знаменитий тактик, не гординя з приводу свого військового ступеня, заслуг чи становища, а приязно ввічливий супроти кожного, турботливий за вояцтво. Коли старшини чи стрільці називали його “старий”, то в цьому слові була і любов, і пошана, і респект»—  говорив про Безручка Січовий стрілець Дмитро Герчанівський

Став одним із творців української армії

Після падіння Російської імперії Марко Безручко долучився до розбудови українського війська. Він служив у Генеральному штабі Армії УНР і, попри зміну влади, залишався на боці української державності. Коли боротьба за незалежність України спалахнула з новою силою, Безручко знову став до її лав.

Згодом він очолив штаб Корпусу Січових стрільців, а невдовзі сформував 6-ту Січову стрілецьку дивізію. Після українсько-польського союзу під проводом Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського його підрозділ вирушив у Київський похід. 

Симон Петлюра (праворуч) і Марко Безручко (другий ліворуч) приймають військовий парад. Київ, травень 1920 року. Фото: з фондів Centralne Archiwum Wojskowe

Втім, утримати Київ не вийшло — Червона армія перейшла у контрнаступ, і українські та польські війська були змушені відступити. Попри це, дивізія Марка Безручка неодноразово стримувала більшовиків, прикриваючи відхід союзних сил і не даючи ворогу швидко просунутися вперед.

Зірвав плани більшовиків просунутися далі в Європу

Найвідомішою сторінкою в біографії Марка Безручка стала оборона польського міста Замостя наприкінці серпня 1920 року. У цей час Перша кінна армія Семена Будьонного — радянського воєначальника — намагалася прорватися до Варшави, щоб підтримати головні сили більшовиків. 

Гарнізон міста налічував приблизно 3,5 тисячі українських і польських військових, тоді як радянські сили переважали їх майже вчетверо. Оборону Замостя очолили Марко Безручко та начальник штабу Всеволод Змієнко. Вони змогли зупинити наступ противника.

Ця перемога стала відома як «Диво на Віслі» — битва, що зірвала плани більшовиків просунутися далі в Європу. За успішне командування Марко Безручко отримав звання генерал-хорунжого Армії УНР.

Всеволод Змієнко та Марко Безручко в таборі для інтернованих українців у Польщі. Фото: zahid.net

Після поразки УНР продовжив боротьбу в еміграції

Після укладення Ризького мирного договору Армія УНР припинила організовану боротьбу. Марко Безручко залишився в Польщі, однак не полишив української справи. Він став військовим міністром УНР в еміграції та працював у польському Військовому картографічному інституті. 

Згодом генерал очолив Українське воєнно-історичне товариство у Варшаві. Він працював над збереженням історії визвольних змагань, писав військово-історичні праці та підтримував діяльність української еміграції. У 1938 році польський уряд вирішив нагородити його найвищим військовим орденом «Virtuti Militari», однак генерал відмовився його прийняти.

Обкладинка книги Марка Безручка, виданої 1932 року в місті Каліш (Польща).  Фото: Український інтерес

Його ім’я зникло за радянської влади — і нині повернулося на українські вулиці

Марко Безручко помер 10 лютого 1944 року у Варшаві, яка на той час перебувала під німецькою окупацією. Його поховали поруч із другом, генералом Всеволодом Змієнком, у православній частині цвинтаря «Воля». 

За радянських часів ім’я Марка Безручка майже зникло з української історії. Лише після відновлення незалежності України про нього почали говорити знову. Сьогодні його ім’ям названі вулиці в різних містах України. А у 2022 році почесне найменування генерал-хорунжого Марка Безручка отримала 110-та окрема механізована бригада Збройних сил України. Її військові й нині боронять Україну від російської агресії.

Надгробок Марка Безручка на православному цвинтарі Варшави (рік народження вказано помилково, правильно – 1883). Фото: Вікіпедія

shotam.info

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!

20.07.2026 12:42
Переглядів: 301
Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.