Вісті Черкащини Жив серед папуасів як свій — і зруйнував міф про «вищі» раси: історія українського вченого
Коли більшість європейців називали корінні народи Океанії «дикими», він вирішив жити поруч із ними, вивчати їхню культуру та довести світові, що не існує «вищих» і «нижчих» рас.
Українець Микола Миклухо-Маклай став одним із найвидатніших мандрівників і антропологів XIX століття, а його дослідження змінили уявлення про населення островів Тихого океану. #ШОТАМ розповідає його історію.
Батька майбутнього вченого звільнили за проукраїнські погляди
За даними українських дослідників, Микола Миклухо-Маклай народився у липні 1846 року у селі Малин Чернігівської губернії, що тоді входила до складу Російської імперії. Батько мандрівника, Микола Ілліч, був українським дворянином родом із козацького Стародуба, що на Чернігівщині, а його пращури належали до славнозвісного запорозького козацтва. Материнська лінія мала змішане походження — польське та німецьке.
«Мої предки родом з України, і були запорозькими козаками з Дніпра. Після анексії України Степан, один із членів родини, служив сотником під командуванням генерала графа Румянцева і відзначився під час штурму турецької фортеці Очаків, указом Катерини II йому було надане дворянство»,— так говорив учений про своє походження.
Микола Ілліч здобув визнання як талановитий інженер-залізничник. Він був палким шанувальником творчості Тараса Шевченка й не лише підтримував Кобзаря матеріально, а й активно долучався до клопотань про його звільнення із заслання.
За проукраїнську та опозиційну діяльність у 1856 році Миколу Ілліча звільнили з посади. Від судового переслідування та можливого ув’язнення його врятував лише важкий стан здоров’я.
У 7 років знав кілька іноземних мов, але його відмовлялися зарахувати до школи
Завдяки якісному домашньому навчанню Микола вже у чотири роки вмів читати, а до семирічного віку непогано володів латиною, німецькою та французькою мовами. Попри таку ранню розвиненість та ерудицію, хлопчика спочатку відмовлялися зарахувати навіть до першого класу початкової школи через слабке здоров’я та заїкання.
Згодом ситуація змінилася: у 1858-му його прийняли одразу до третього класу німецької школи при петербурзькій лютеранській церкві святої Анни.
Російська імперія заборонила йому навчатися, але він все одно став ученим світового рівня
Юність майбутнього вченого була бунтарською. Восени 1861-го його разом із старшим братом Сергієм на кілька діб заарештували й утримували в Петропавлівській фортеці за участь у студентських протестах біля Петербурзького університету.
Так і не закінчивши гімназію, у 1863 році Микола став вільним слухачем Петербурзького університету. Саме тут він захопився природничими науками. Проте вже в лютому 1864-го за активну участь у студентському русі його відрахували із забороною вступати до будь-яких вишів Російської імперії. Щоб продовжити освіту, у березні юнак таємно виїхав за кордон за підробленим паспортом і у різний час вступив до різних університетів в Німеччині.
У цей період Микола опановував надзвичайно різнобічні дисципліни: від геометрії та фізіології до політекономії й давньогрецької філософії. Жити доводилося у злиднях та часто балансувати на межі голоду. Становище поліпшилося лише тоді, коли видатний німецький природодослідник та філософ Ернст Геккель помітив здібного студента й запросив його працювати своїм асистентом.
Саме Геккель відкрив для Миклухи світ великої науки та подорожей. Він узяв молодого помічника з собою в наукову експедицію Середземним морем і Канарськими островами, що назавжди визначило його подальший шлях як мандрівника й дослідника.
Антропологія та етнографія стали головними напрямами наукових інтересів Миколи. Для збору унікальних матеріалів упродовж 1879-1886 років він здійснив приблизно десять масштабних експедицій та багато окремих поїздок регіонами Тихого океану.
Його дослідження змінили уявлення про населення островів Тихого океану
Особливою сторінкою його життя стали два з половиною роки, проведені серед папуасів Нової Гвінеї. Для місцевих жителів дослідник став не просто гостем, а другом. На відміну від багатьох європейців того часу, Микола Миклухо-Маклай не намагався підкорити місцеве населення — він ставився до папуасів як до рівних та завоював їхню довіру.
Маклай жив у звичайній хатині, споживав ту саму їжу, що й місцеві, вивчив їхню мову, записував легенди, досліджував побут і традиції. Він не вважав папуасів «примітивними» — навпаки, доводив, що їхня культура не менш цінна, ніж європейська.
У той час багато вчених стверджували, що людство поділяється на «вищі» та «нижчі» раси. Миклухо-Маклай своїми багаторічними дослідженнями показав: усі люди належать до одного виду, а різниця між народами пояснюється історією, середовищем і способом життя, а не біологічною «перевагою».
Він також відкрито виступав проти работоргівлі, колоніального насильства та жорстокого поводження з корінними народами. Для XIX століття такі погляди були сміливими й незвичними.
Під час другого року життя в Новій Гвінеї вчений розбив біля своєї хатини невеликий город, на якому вирощував дивні для тубільців овочі: кукурудзу, гарбуз, кавуни, огірки. Таким чином ці продукти з’явилися у раціоні місцевих жителів, а сам мандрівник перетворився для них на «велику людину», про яку стали складати легенди.
Одружився з донькою прем’єра Австралії
Завершивши свою другу подорож до Нової Гвінеї, видатний мандрівник на деякий час оселився в Австралії. Саме там відбулися важливі зміни в його особистому житті: Миклухо-Маклай одружився з Маргарет Еммою Робертсон Кларк. Вона була донькою Джона Робертсона — одного з найвпливовіших австралійських політиків того часу. У подружжя народилося двоє синів.
Третя подорож до Нової Гвінеї принесла Миклухо-Маклаю глибоке розчарування та сум. За час його відсутності між місцевими племенами спалахнуло кілька воєн, які повністю спустошили колись квітучий край. Утім, спостерігаючи, як працьовиті тубільці заповзято відбудовують свої селища, мандрівник планував незабаром повернутися сюди і залишитися вже назавжди.
Однак цим планам завадило погіршення здоров’я. Багаторічні експедиції країнами з виснажливим для європейців спекотним і вологим кліматом негативно вплинули на вченого. Він сильно схуд та передчасно постарів. Сім’я жила переважно в Сіднеї, але, сподіваючись отримати лікування, повернулася до Європи.
Його ім’ям назвали берег і річку в Новій Гвінеї
Невдовзі після повернення додому Микола Миколайович помер від онкологічної хвороби у 1888-му. Йому судилося прожити лише 41 рік. Після його смерті Маргарет із двома маленькими синами повернулася до Австралії, де й виховувала дітей. Вона присвятила багато років тому, щоб зберегти архів чоловіка та популяризувати його наукову спадщину.
За життя Миклухо-Маклай досліджував Австралію, Індонезію, Філіппіни та острови Океанії. Частину північно-східного узбережжя Нової Гвінеї, де він жив і працював, назвали Берегом Маклая. Його ім’я також носить річка Маклая в Папуа-Новій Гвінеї.
Серед нащадків Миклухо-Маклая — австралійський громадський діяч та науковець Микола Миклухо-Маклай, який популяризує спадщину вченого, організовує наукові та культурні проєкти й підтримує зв’язки з Папуа — Новою Гвінеєю.
Російські історики часто представляють Миколу Миклухо-Маклая як «російського» мандрівника й антрополога, замовчуючи його українське козацьке походження або відсуваючи його на другий план. У цьому матеріалі ми зібрали факти з відкритих джерел, щоб розповісти його історію без імперських міфів і викривлень.
Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію
Читайте нас також в Telegram!
