Два міста в одному серці: у Тальному зазвучали сторінки «Югинки»

Вересневий день  зібрав у залі місцевого центру культурних послуг закоханих у художнє  слово. Письменниця Ївга Лютневська (за цим іменем пише талановита Євгенія Мороз) принесла тутешнім читачам, а також близьким і колегам, які долучилися до розмови крізь екрани моніторів, свою омріяну першу книжку «Югинка». Ця збірка, що побачила світ завдяки фінансовій підтримці Тальнівської міської ради, підсумувала майже десятиліття творчих пошуків, плекання образів та осяянь. Відтепер примірники оселяться на полицях бібліотек громади, чекаючи на свого замисленого читача.

Ліки для душі й щоденна профілактика

Назва книжки відсилає до давнього варіанта імені Євгенія. Для самої поетки це слово відлунює юністю – щасною порою безтурботності й водночас перших глибоких потрясінь і щемливих відкриттів. Під однією обкладинкою затишно вживаються вірші й проза. Поетичне крило збірки – рівно сто вибраних творів, що переплелися в чотирьох розділах: Чотири розділи: «Серце не для двох», «Косу перебинтую стрічкою», «Місто піщаних фортець», «Поетко мила!..» Прозову ж частину склали вісім оповідань, кожне зі своїм особливим настроєм.

Своєрідним осердям і голосом книжки стали слова авторки, винесені на зворот обкладинки: «Поезія – це ліки для душі, а проза – щоденна профілактика».

Авторка зізналася: щастя вона прагне проживати відразу, ловлячи його теплі хвилини, а от тривалий смуток спершу вимагає тихих роздумів і лише потім виривається на волю римованими рядками. Найвищим акордом зустрічі став вірш-присвята матері. У посічених скельцями фіранках, що згадуються в поезії, ожила невимовна туга за втраченим затишком рідної домівки, відгукнувшись у серці кожного присутнього.

Рятунок новим простором і біль утрати

Доля пов’язала Євгенію Мороз із двома геть несхожими куточками України. Більшість творів збірки народилися на Черкащині, куди авторка переїхала навесні двадцять другого року. «Ми приїхали в Тальне 1 квітня 2022 року. Перші зійшли на залізничній станції, перетнули колії. І спогад цей такий яскравий, і він направду надихає», – згадує письменниця.

Цей перший крок на тальнівській землі відкриває оповідання «Співай, пташечко». Літераторка називає його цілющим, адже присвятила твір місту, що дало прихисток і дозволило нарешті видихнути після важкої дороги. Та в її серці назавжди залишився рідний Сіверськодонецьк. Утрата цього молодого, колись квітучого міста стала для Євгенії незагоєною раною. Слухаючи аудіозапис вірша про рідний край і споглядаючи світлини міста, присутні в залі теж проживали її розпач. Дім, де колись панував мир, понівечила війна, а серце письменниці так і залишилося там – символічно, «під подушкою чи то під ковдрою».

Метафорична проза й осінні мотиви

Поза поезією гості торкнулися й прози, послухавши уривок з імпресіоністичної новели «Піщана вежа», присвяченої сіверським піскам. Євгенія Мороз зауважила, що герої  – втілені символи, жива віра в те, що хмари врешті розійдуться і прийде омріяне світло.

Окремим щемом озвалася поетична настанова сонцю, присвячена батькові, як тиха й беззаперечна любов до життя. Наостанок письменниця занурила слухачів у затишну меланхолію, зачитавши вірш про золоту осінь: ця пора найчастіше приходить до неї за натхненням.

Євгенія Мороз щиро подякувала кожному за розділену мить творчості. Зрештою, головна розмова читача з текстами «Югинки» на полицях бібліотек тільки-но починається.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!