Оберіг української культури: майстриня з Черкащини популяризує народні ремесла та обрядову випічку

Інколи звична для когось родинна справа може перетворитися на незвичайне крафтове виробництво. Це власними справами довела унікальна українка з Черкащини Олена Роду Прітченків.

Пані Олена не називає себе крафтовим виробником, хоч власноруч виготовляє чаї, обереги, хліб, авторські смаколики та обрядову випічку. Пані Олена – хранителька традицій. Чи важко зберігати традиції у сучасному світі вона розповіла SEEDS у ексклюзивному інтерв’ю.

– Чому не майстриня і не крафтовий виробник, а саме хранителька традицій?

– Я є хранителем традицій. Я передаю те, що знаю. Розповсюджую знання, поширюю їх. Сприяю тому, щоб люди розуміли, що наша традиція несе в собі величезну силу. От, наприклад, наші хлопці в ЗСУ. Я співпрацюю з ними і показую, де взяти силу. А силу можна взяти від колоска, можна взяти силу від свого хліба. Тобто, від того, що є споконвічним, те, що є нерушимим, те, що не змінюється.

Може, зараз, в сучасному світі, від цього багато хто відійшов, але все це в нашій крові. Наша кров містить велику пам’ять, пам’ять наших предків. Бо наш український, народ, який живе на цій землі, має багатотисячну історію.

– Як давно ви почали виконувати місію хранительки традицій?

– Напевно, я народилася хранителькою. В мене великий рід, багато родичів. На свята за столом збиралися завжди чотири покоління. І завжди були: свій хліб, своя випічка, обряди, велике шанування предків та подяка землі.

В мене бабуся була просто унікальним віртуозом у випічці. І перші мої спогади дитинства саме про те, що я стояла біля неї, вона давала якісь колобки і все інше. Вона завжди нас долучала до роботи.

– А зараз вам хтось допомагає, як ви, бабусі, свого часу?

– Так, молодша донька, їй 10 років. І обрядову випічку, яку я привезла на фестиваль (фестиваль «Древо кобзарського роду» у Крячківці – ред.), – це саме вона наполягла, щоб ми її зробили. І вона його сама це все робила. Обрядова випічка, – це запрошення на весілля, яке роздавали в нашому регіоні.

Дивень — це запрошення для господаря, чоловіка. А шишка — це запрошення жінки. На Черкащині було так, але в різних регіонах по-різному. Десь дивні ставили в весільний коровай, як хранителі. Іноді на них так і казали. Десь це ще називається «Гільце».

– Хліб випікається теж традиційно – в печі?

– Так, у нас є в хаті своя піч на дровах. Ми кожного тижня печемо хліб, різні смаколики на продаж. У нас багато клієнтів. І онлайн, і в Черкаси возимо на постійній основі раз на тиждень. Люди все розбирають.

– Крім випічки ви виробляєте ще велику кількість крафтової продукції. Як вам вистачає на все сил?

– Я не вважаю це чимось особливим. Взагалі це природне. Жінка вранці встає і починає працювати, особливо в «гарячий сезон», коли на городі все стигне. Варення треба зробити? Треба! Закрутки треба? Треба! Соуси, щоб не купувати кетчуп, якісь смаколики. Це нормально, коли жінка це все робить. Тому, що жінка кормить свою родину своєю силою, своєю енергією. Це все передається через їжу. Чим накормили, – те й у вас всередині.

А взагалі у нас є і випічка, і варення, і чаї. Чаї ми теж самі заготовляємо. Збираємо трави в період від першого травня до Купала. В нас великі гаї в сторону Канева. Все сушимо самі, а потім все поєднуємо.

– Хто навчив вас поєднувати трави для чаїв?  

– Я знаю, що є «чоловічі» трави, є «жіночі», є трави, які лікують. Є трави, які надають силу. Це і набуте життєвим досвідом, і передане. Взагалі, кожна жінка-відьма в травах точно розбирається. Це так само нормально. Не треба ніякі курси проходити, воно є в нашій крові.

А ще ми робимо традиційні обереги (павуки, дідухи, маковійчики). Самі сіємо все на своїй землі та збираємо. Все збираємо тільки серпом. Жито сіємо на осінь, а все інше – весною, і збираємося в цей період. Виходить дуже гарненько.

seeds

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!