Вісті Черкащини Ця українка садила мальви в Китаї, вчила місцевих варити борщ і об’їхала весь світ
Вона народилася в родині священника і мала стати вчителькою, та всупереч традиціям обрала акторство. Софія Яблонська наважилася мандрувати в той час, коли жінки лише почали боротися за свої права. Навіть на чужині вона зберегла любов до рідного краю й поширювала українські традиції. #ШОТАМ розповідає її історію.
У 19 років уже керувала двома театрами
Софія Яблонська народилася у 1907 році в селі Германів на Львівщині. Її батько був священником, та попри суворе виховання дівчині вдалося вивчати те, що її цікавило. Так у її житті з’явилися курси з машинопису, комерційної діяльності та драматургії.
З юності дівчину захопив театр. Після завершення курсів акторської майстерності у Львові Софія переїхала до Тернополя. У свої 19 років вона вже керувала там двома театрами.
Мила вікна, щоб заробити на поїздку в Париж
Згодом мрія стати відомою акторкою привела її до Парижа. На першу далеку поїздку дівчина заробила гроші сама, працюючи в театрі. Вона вивчала, як знімати документальне кіно, а поміж тим сама знімалася в коротких стрічках та навіть мила вікна в місцевих офісах, аби заробити на життя. Яскраву Софію та її талант помітили французькі митці — часто художники запрошували її працювати натурницею для своїх картин.
У Франції дівчина познайомилася з мандрівником Степаном Левинським та письменником Володимиром Винниченком. Останній навіть залицявся до молодої красуні, яка марила світом кіно, проте вона не відповіла йому взаємністю. А Левинський надихнув Софію своїми розповідями про мандрівки східними країнами. Так дівчина захопилася подорожами і вирішила вивчати культуру інших народів.
«Я покинула мій дім, моїх близьких, мій спокійний кут і йшла у світ, щоб зустріти невідоме, щоб побачити те, про що мріяла в дитинстві, щоб пізнати життя у всій його величі та красі»,— писала Софія Яблонська у своїх репортажах.
Обіграла в шахи азійського воєначальника й ледь не отримала арабку
Першою далекою країною, де Софія провела кілька місяців, стало Марокко в Африці. Це місце настільки вразило мандрівницю, що вона присвятила йому свою книгу «Чар Марока».
Після повернення в Європу кілька місяців Софія займалася підприємництвом — здавала в оренду кімнати для туристів. Та бажання бачити нові світи нікуди не зникло, тому Софія Яблонська наважилася на навколосвітню подорож, яку їй запропонувала паризька фірма «Опторг-Юнан-Фу».
Її мандрівка почалася з Єгипту, продовжилася в Азії, а завершилася у Північній Америці. Софію зовсім не цікавили звичайні туристичні маршрути — вона шукала ексклюзивні фото і потрапляла через це в різні пригоди. В Азії вона виграла в шахи у місцевого воєначальника і ледь не отримала від нього у подарунок арабку.
«Вперше сьогодні радію, що народилася жінкою, бо європейським мужчинам ще ніколи не трапилось оглядати неприступних таємниць гарему»,— писала Софія Яблонська.
У Китаї мандрівниця пробувала опій, маскувалася під китаянку й ночувала в закинутих коморах, аби відчути місцевий колорит. Саме під час цієї подорожі Софія Яблонська написала один зі своїх найвідоміших романів — «З країни рижу та опію».
«Мандри — це не тільки кілометри доріг, це передусім внутрішня зміна. Кожен край залишає в душі свій слід, який ніколи не стирається»,— писала у своїх спогадах Софія Яблонська.
Софія працювала кінорепортрекою та привозила з екзотичних країн унікальні світлини. Часом доводилося перевдягатися в одяг місцевих та брати участь в їхніх обрядах, аби їй довіряли та не боялися техніки.
Вчила китайців готувати український борщ
Після мандрівки Софія повернулася в Європу, а в 1939 році навіть побувала на рідній Галичині. Там Софія розповідала про свої пригоди на публічних виступах, а також публікувала репортажі в місцевих часописах.
У Львові їй подарували ляльку-гуцулку, яку мандрівниця берегла до кінця свого життя. У тому ж 1939-му Софія поїхала в Індокитай, де прожила понад 15 років. У Китаї місцеві взагалі вважали камеру злом, яке забирає душу, тому винахідлива Софія пішла на хитрощі. Вона орендувала будівлю, аби там торгувати, а сама через заклеєну жовтим папером вітрину фотографувала перехожих.
Там вона одружилася з французом та народила трьох синів. Біля свого будинку на чужині Софія садила соняшники та мальви, а ще вчила китайців готувати борщ.
Після закінчення Другої світової війни її сім’я повернулася в Париж. Вже там Софія пережила втрату чоловіка та старшого сина. Після трагедій знайшла себе в новій справі — архітектурі та дизайні, адже сама облаштувала власну віллу на острові Нуармутьє.
Жага до письма була з Софією до останніх днів. Українка писала власні спогади, репортажі та оповідання. Саме дорогою до видавництва вона загинула в автокатастрофі, коли везла свій останній роман «Книга про батька».
У Парижі відкрили виставку на її честь
На честь Софії Яблонської у 2022 році назвали одну з вулиць у Львові, а ще створили Sofia Yablonska Foundation, яка вивчає життя і творчість видатної українки. Шанувальники Яблонської навіть зібрали цікаві факти про неї: місця в Парижі, які вона любила, яким був її розпорядок дня чи що вона писала у своїх спогадах про українські свята.
На початку 2026 року у Парижі за підтримки місцевої влади, фонду Софії Яблонської та Міністерств закордонних справ України і Франції відкрили виставку «Софія Яблонська: З України до серця світу».
«Авторка, яка об’їздила весь світ і побачила речі, що здавалися можливими лише в казках або в обіцянім раю, не втратила ні своєї любові, ні свого захоплення до своїх рідних гір — засніжених Карпат»,— цими словами Ірини Вільде з книги про Яблонську відривається експозиція.
shotam.info
