Юний поет з Катеринопільщини прожив усього 20 років

Спогади вчительки літератури

Микола Штепан – поет із Катеринопільщини, що на Черкащині, який увійшов у історію рідного краю навіки юним. Він прожив усього 20 років, але слід по собі залишив яскравіший, ніж хтось за 100. Народився він 1978 року, на другий день після травневого Миколая – 23 числа. Він був Миколою Миколайовичем, його батько теж мав таке ім’я. Очевидно, воно було для їхнього роду знаковим.

За життя Микола не зазнав слави. Вона наздогнала його, як і багатьох відомих людей, уже після смерті, коли вийшла перша збірка поезій («А стежки через пам’ять…»2006), згодом – друга («Я із солов’їної породи», 2006) і третя («Обірвана струна», 2018). Потрапив катеринопілець також до альманаху «Пробудження» («Твори лауреатів літературного конкурсу «Любіть Україну», 2003).

А от в житті Штепан зазнав багато випробувань: тяжко пережив смерть мами, бабусі й врешті за нез’ясованих обставин загинув сам. Зник у листопаді 1998 року, а знайшли його в лютому 1999 року в Гнилому Тікичі, як розповідав батько, «зі слідами насильницької смерті».

За таку коротку біографію Микола вспів лише закінчити Катеринопільську школу №1 і вступити до Уманського педуніверситету, де провчився кілька незабутніх років. Отримати диплом йому не судилося.

Про обдарованого катеринопільчанина ми розпитали в його вчительки української мови – Євгенії Калиушко.

– Я навчала його з 4-го по 10 клас, – розповідає жінка. – Дуже хороші були діти. Коля запам’ятався мені дуже серйозним, мудрим, здібним юнаком. Вчився дуже гарно. У них вдома був культ книги. Він читав дуже серйозну літературу й писав надзвичайно цікаві твори. Одне речення в нього могло бути на пів сторінки. Висловлював особливі, глибокі думки. Я завжди його роботу перевіряла першою, оскільки було цікаво дізнатися його думку з тієї чи іншої теми. Клас у них був дружний. Коля – товариський, комунікабельний. Грав на гітарі, як і його батько. За своє коротке життя пережив багато. Важко переніс смерть матері. Був не по роках дорослим.

– У Катеринополі ходить легенда, буцімто вірші писав не він, оскільки вони занадто серйозні для 20-річного юнака. Як ви це прокоментуєте? – запитуємо.

– Це неправда, – обурюється Калиушко. –Так можуть казати тільки ті, хто його погано знав. Він мислив глибоко. А людина мисляча яка? Та, що багато й вдумливо читає, а не просто перегортає сторінки. Я перевіряла його учнівські твори. Вони такі ж не пороках глибокі, мудрі. Він таким був. У його поезіях відображена його душа, сутність. Він єдиний зі своїм ліричним героєм. Ці поезії надзвичайно автобіографічні, справжні.

– В одному з віршів Микола пише, що йому циганка нагадала ранню смерть і що він сум принесе в татову хату. Це роковий збіг, чи так і було?

– Так і було, – наполягає вчителька. – Він вертався додому, їздив часто, і так трапилось, що на вокзалі до нього підійшла циганка.

Окрім того, Євгенія Калиушко розповіла, що коли брала вірші Штепана з собою на курси з підвищення кваліфікації вчителів, то колеги їх ночами переписували собі в блокноти (ксероксу тоді ще не було у вільному доступі), захоплювались поетичним обдаруванням хлопця. А коли вийшли книги, почула тільки схвальні, захопливі відгуки від знайомих та друзів. Люди плачуть, читаючи Миколині вірші, та дивуються його далекоглядності й прозорливості.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ