Підрозділ диверсанта Валеріо Боргезе знищив у Севастополі флагман ”Новоросійськ”

У ніч із 28 на 29 жовтня 1955 року моряки Чорноморського флоту та випадкові перехожі спостерігали незвичну картину. У бухті Севастополя буксири намагалися підтягти до берега флагманський корабель – лінкор “Новоросійськ”. На палубі лінкора вишикувалися в три шеренги 800 моряків. Вони чекали на дозвіл командувача флотом віце-адмірала Віктора Пархоменка покинути судно. Однак дозволу на евакуацію не отримали. Так само й не отримали наказу вдягти рятувальні жилети.

– Я не вірив, що “Новоросійськ” затоне. До останнього сподівався врятувати лінкор, – згодом шукатиме виправдання командувач.

О четвертій годині 17 хвилин ранку величезний корабель перекинувся на лівий борт. Люди посипалися в море. З відсіків почався стукіт – так намагалися врятуватися поховані заживо. Загинуло 614 моряків. Більшість – члени екіпажу “Новоросійська”. Були також представники з інших кораблів, які прибули на допомогу.

Вибух, який спричинив трагедію, був величезної сили. Він стався у пів на другу ночі. Фахівці говорили про вибухівку еквівалентну тонні тротилу. По правому борту корабля утворилася величезна пробоїна – від 120 до 150 квадратних метрів. Понад 100 моряків загинуло відразу. Частина втопилася при падінні. Більшість були замуровані живцем. Річ у тім, що командування спочатку вирішило буксирувати “Новоросійськ” до берега. Згодом Пархоменко цей наказ скасував. Потім віддав знову, але вже було пізно – ніс корабля занурився у воду й загруз на дні. Лінкор нахилився на критичні 20 градусів і перекинувся.

Водолази та рятувальники змогли витягти з потонулого корабля 9 живих матросів. Стукіт у відсіках чули ще 1 листопада. Решту тіл дістали згодом. Колишній флагманський корабель порізали й відправили в Миколаїв.

На цвинтарі Комунарів у Севастополі урочисто поховали 42 моряків. Решту хоронили таємно вночі на Братському кладовищі.

Спеціально створена комісія доповіла результати розслідування. Дійшли до висновку, що “Новоросійськ” загинув від вибуху німецької міни, яких знаходили багато в Севастополі. Кількох військових, у тому числі й командуючого Чорноморським флотом понизили в званні. Не судили нікого. Родинам загиблих виплатили по 3 тисячі рублів компенсації. Жодного повідомлення в пресі не було.

Утім в офіційну версію ніхто із моряків не вірив. Усі були впевнені, що це була диверсія. І мали на те серйозні підстави.

“Новоросійськ” отримав нову назву в 1949 році, коли його відправили із італійського порту Таранто до албанського Влера. Це була компенсація Радянському Союзу при поділі озброєнь Німеччини й Італії після Другої світової війни. Раніше лінкор називався “Джуліо Чезаре” (Юлій Цезар) і був одним із трьох кораблів такого типу, збудованих в Італії на початку ХХ століття. Будівництвом лінкорів італійці відповіли на загрозу з боку Австро-Угорщини – своєї колишньої метрополії. Лінкор майже не брав участь у Першій світовій. Замість нього з німецькими підводними човнами у Середземному морі боролися англійці.

З приходом до влади лідера фашистів Беніто Муссоліні лінкор тричі модернізували – в 1922, 1925 та 1937 роках. У 1923 “Чезаре” брав участь у нападі на грецький острів Корфу. У свій справжній перший бій лінкор вступив у липні 1940 року. Від прямого попадання з англійського корабля розпочалася пожежа. Убитими й пораненими були 100 матросів “Чезаре”. Втім основний тягар війни на морі цього разу взяли на себе німці, хоч загалом “Джуліо Чезаре” мав 38 бойових виходів. Звістку про закінчення війни корабель зустрів у Неаполі.

Лінкору не пощастило: за жеребом він дістався Радянському Союзу, як одному із переможців у Другій світовій війні. Союзники – США, Великобританія і Франція свою частку італійських кораблів згодом повернули. Радянський Союз таких намірів не мав. Соромно було зізнаватися, що на ту пору лінкорів у СРСР майже не було. Старезні “Жовтнева Революція” та “Паризька Комуна” не витримували ніякої критики. На їхньому тлі немолодий “Джуліо Чезаре” виглядав справжнім красенем. Корабель перейменували в “Новоросійськ” й відправили на модернізацію. Роботи завершили в 1955 році. Встановили нові зенітні системи, радіолокаційні станції, сучасні турбіни. Команда “Новоросійська” налічувала 1577 матросів.

Між тим в Італії передачу лінкора сприйняли як національну ганьбу. В газетах лунали заклики потопити “Джуліо”. Підводний диверсант Валеріо Боргезе поклявся знищити колишню гордість італійського флоту, як тільки вийде із тюрми.

Погрози Боргезе не були порожніми. В Європі ще пам’ятали як підводні італійські диверсанти вивели з ладу до кінця війни два англійські лінкори – “Веліант” та “Куін Елізабет”. Подія сталася в порту єгипетської Александрії. За допомогою міні-підводних човнів італійці, які не мали шансів проти англійців у відкритому бою, змогли прикріпити вибухівку до бортів ворожих кораблів і святкувати перемогу завдяки своїм диверсантам із підрозділу “Деціма”, яким керував саме Боргезе.

28 жовтня 1955 року “Новоросійськ” повернувся із навчань, присвячених 100-річчю Кримської війни. Частина команди зійшла на берег. Диверсії ніхто не чекав: зовнішній рейд не охоронявся взагалі, ворота із сталевої сітки були відчиненими, пеленгатори шуму не працювали.

На користь диверсії говорило те, що раптовий вибух пробив 8 палуб, серед яких дві броньовані. Зізнатися в диверсії радянському керівництву було дуже соромно. Виходило, що флагманські радянські кораблі можна було топити просто в домашніх портах. Тому версія про вибух міни всім сподобалася. Ніхто не задумувався, що через 11 років після того, як Севастополь залишив останній німецький солдат, міна просто не здатна здетонувати.

Нещодавно заговорили й італійці. Член команди Боргезе Уго Еспозіто зізнався, що вибух “Новоросійська” – справа їхніх рук. Утім подробиць не навів. Російські джерела повідомляють про нібито зустріч ветеранів російського флоту зі старим італійцем, що проживає в США. Той зізнався, що восьмеро колишніх підлеглих Боргезе припливли італійським торговим судном.

Поблизу Севастополя відчинився таємний люк, з якого виплив міні-підводний човен із 8 диверсантами. Вибухівку вони встановили вночі при майже нульовій видимості.

Згодом у Чорному морі їх підібрав той самий корабель, яким вони й припливли. Валеріо Боргезе невдовзі після вибуху перебрався до Іспанії, де правив диктатор Франко.

Утім версія про італійських підривників теж має свої недоліки. Групі приватних осіб без допомоги держави та її розвідки дуже важко здійснити подібну диверсію. Навіть зараз остаточну причину загибелі “Новоросійська” зі 100% вірогідністю не назве ніхто.

Юрій СТРИГУН