Який він смак меду?

Щоб відчути смак меду, треба спізнати смак праці. Так вважає Почесний пасічник України Василь Васильович Лічман, якого знають не тільки в його рідній Попівці, а й далеко за межами Звенигородщини. Підстави для цього він має неабиякі. Адже чверть століття займається бджільництвом. Захопившись цією солодкою справою, без неї себе вже не уявляє.

А «винен» в усьому Анатолій Воскодавець – його двоюрідний брат, який, вивчившись на пасічника в Козацькому СПТУ, заохотив до тієї науки й Василя. І він засвоїв її на відмінно, успішно закінчивши профтехучилище. Та застосувати набуті знання відразу не було як: прийшла пора служити у війську. Потому ж закрутило-завертіло його життя. Звільнившись в запас, не довго ходив у парубках. А одружившись, відразу ж влаштувався на роботу до місцевого колгоспу, керівникові якого припав до душі демобілізований солдат – серйозний і кмітливий. Пригадуючи той час, Василь Васильович не без усмішки розповідає:

– Ось так і став начальником. Та не яким-небудь, а начальником пожежно-сторожової охорони. Та на той час йому було не до сміху. Бо лише той, хто не знає, яка то є пожежно-сторожова служба, може розповідати анекдоти про її представників, зображуючи їх такими собі лежебоками. Насправді ж Лічману не було коли відпочивати – заняття для нього знаходилося повсякчас.

– А що ж бджоли? – запитую. – Невже повністю пройшло захоплення? – Нічого подібного. Бажання мати свою пасіку не покидало мене ніколи. Але для цього потрібні були гроші. Й досить чималі. А починати з одного чи двох вуликів не хотілося. – А назбиравши грошей, взявся зразу і безповоротно? – Вгадали. Відходивши в «начальниках» п’ять років, написав я заяву на звільнення. Хоч як не умовляли, хоч як не казали, що пропаду, перейшовши на «свої хліба». Той перший «самостійний» мед дещо гірчив. Не все вдавалося на перших порах. Було й таке, що весь світ немилий став. Це коли майже половину всіх своїх бджолосімей втратив. Хай би вже зі власної вини, а так… Залетіли тоді бджоли на сусіднє поле, оброблене отрутохімікатами. Боліло серце, та він, зціпивши зуби, став розширювати пасіку. І таки домігся свого. А заодно продовжував учитися у досвідчених пасічників. В того ж таки Дороша Калюжного, який працював на колгоспній пасіці. – Саме його я вважав своїм найпершим наставником у цій справі, ще коли навчався в Козацькому, – говорить Лічман, – та й далі Дорош Іванович допомагав мені і порадою, і підказкою. Часто їздив до нього на своєрідну практику, бо вважав і вважаю, що жодна книжка, навіть написана досвідченим пасічником, чи журнал, а я їх перечитав немало, не замінить практичних навиків. Чимало дізнався він й від пасічника з Чижівки Данила Лелеки.

– Любив я слухати дядька Данила, – пригадує Василь Васильович. – Що то був за чоловік! Прийшов з війни скалічений, без руки, а з усім бджолиним господарством справлявся краще багатьох своїх колег. Як зараз бачу: прямує він до вуликів, а замість димаря в зубах сигарета кадить. Зараз і сам Лічман може про бджолярство та бджіл годинами розповідати. Звичайно, якщо має на те час. Як от і сьогодні, коли на пасіці біло-біло від снігу, а за ворітьми знову збирається розгулятися заверюха. – А ви бачили, що бджоли танцюють?- ділиться він своїми спостереженнями за життям крилатих трудівниць. – Зрозуміло, не гопак чи якийсь там краков’як. Бджола витанцьовує перед вуликом після того, як натрапить на гарні території, багаті на нектар. Таким способом вона докладно «розказує» своїм подружкам про відстань до поля і напрям польоту до медоносного місця. До речі, відлітаючи на п’ять-сім кілометрів, бджола ніколи не промине своєї пасіки. Й при цьому прицільно точно повертаються у вічко вулика. Коли ж заходить мова про «кусючість» бджіл, Василь Васильович категорично заперечує те, що бджоли жалять просто так, знічев’я. – Не вірте цьому, – каже він, наводячи десятки аргументів на користь крилатих трудівниць. – Вони нападають на людину лише тоді, коли чимось невдоволені, збуджені, голодні. Можуть і масово нападати, коли одна із них укусить, інші відчувають специфічний запах людської крові та бджолиної отрути. Учені переконані, що після трьохсот укусів в людини виробляється своєрідний імунітет.

-А вас скільки разів вас кусали? – цікавлюся. – За один сезон, буває, – жартує він, – стільки жалять, що імунітету в мене, як мінімум, життів на двадцять вистачить. І вже цілком серйозно:- А взагалі, вжалене бджолою місце треба потерти одеколоном, прикласти компрес із розведеного оцту або настою нагідок, чи змастити соком петрушки. Ранку доцільно обробити валідолом. Характерно, що сьогодні з бджолами на «ти» не тільки сам Лічман та його дружина Світлана, а й сини – Олександр та Руслан, які ще змалку знали, як до вулика підійти чи за рамку взятися. Ті рамки, до речі, всією дружною родиною у довгі зимові вечори виготовляли. Зрозуміло, під керівництвом глави сім’ї, якого навіть взимку застанеш за якоюсь роботою, з пасікою пов’язаною. Він постійно експериментує, вивчаючи і впроваджуючи нові методи і технології бджільництва. Чи в багатьох пасічників бачили ви, скажімо, багатокорпусні полістиролові вулики? А в нього ще 2011 року було їх кілька десятків – легких, зручних в експлуатації. Впевнившись, що вони значно практичніші звичних вже дерев’яних, вирішив виготовляти їх власноруч.

– Бджільництво має постійно розвиватися, – ділиться шанований у всій окрузі пасічник своїми думками. – І цьому повинні сприяти ми самі, а не чекати нового Прокоповича з новим вуликом. Ми ще довго говорили з Василем Васильовичем про бджіл, про проблеми пасічників. А наостанок поцікавились, як правильно вибирати мед. – Купуйте мед тільки у перевірених пасічників, – наголосив він. – Інакше вас можуть легко обдурити. А мед повинен бути у кожного на столі! Діти щодня мають їсти мед, а не цукерки. Тоді й будемо мати здорове покоління. Мед попереджає багато хвороб, на лікування яких потім доведеться витрачати багато грошей.

Отож – «медові» рецепти здоров’я від Василя Лічмана

*Мед допоможе при серцевих хворобах. При цьому краще вживати мед акацієвий, оскільки він стимулює серцево-судинну систему, корисний для печінки, заспокоює і внормовує нервову систему.

*Коли мучить безсоння, розчиніть у склянці теплої води столову ложку меду. Будете спати — хоч стріляй над вухом з гармати.

*При катаракті медом можна лікувати очі. Краплі приготувати дуже легко. Треба розвести акацієвий мед з перевареною теплою водою (такою, як температура тіла). Береться 40 відсотків меду і 60 — води. Спочатку закапуйте по одній краплі, через тиждень можна додати ще одну. Курс лікування — місяць.

Михайло НЕЧАЙ

18.08.2019 11:12
Переглядів: 1303
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.