«Та вам би в конструкторському бюро працювати»

Майстра з ремонту взуття Олександра Шуляка знають більшість звенигородців, оскільки користується він доброю славою фахівця своєї справи. Та далеко не всім відомо, що може дати Шуляк нове життя не лише старій взуванні, а й металу, що його дехто бачить звичайним брухтом. А що таким чином «склепав» Олександр Шуляк свій «Фіат», на який давно вже задивляються автолюбителі, знає лише обмежене коло знайомих, оскільки не звик чоловік похвалятися своєю майстерністю.

«Фіат» той народився з «Жигуля» вже геть добитого до ручки. Оскільки автомобіль ремонту не підлягав, то залишив з нього Шуляк лише основні вузли й деталі, прикупив деякі «тольяттівські» запчастини, дещо придбав з уже вживаного, щось складав, щось підварював, шпаклював, підфарбовував і отримав майже нову машину.

– Скажіть чесно, що тут не від нього? – оглядаючи його «Фіат», допитувалися в МРЕО.

Відповів, не приховуючи:

-Загинайте, пальці, оскільки перераховуватиму довго. Міст тут з шостої моделі «Жигулів, коробка «фіатовська», карб’юратор – з «Пікапа»…

Чухали хлопці потилиці, слухаючи його, переглядалися, оскільки розуміли, що далеко не кожному під силу така робота.

– Та вам би в конструкторському бюро працювати, – видав врешті один з них.

– Може й працював би, аби мав відповідну освіту, – віджартовувався, пригадавши, як ще хлопчаком брався складати вертоліт, конструкцію якого було описано в одному з дитячих журналів.

Був би й справився з тим, але, підрахувавши, скільки коштуватиме така затія, відмовився від неї. Бо не було грошей на різного роду видумки в селянській родині з села Шестеринці, що на Лисянщині. Тому й подав хлопчина після закінчення школи документи не інституту чи університету, а до профтехучилища. Отримавши диплом електрика з правом водіння автомобіля, працював у РЕС. Потому, разом з іншими «високовольтниками», обслуговував електромережі в Черкаській та Кіровоградській областях. Встиг попрацювати й на заводі зварювального обладнання. А повернувшись до Звенигородки, взявся за шило і дратву.

– Невже подобається така робота? – запитую.

– Аби не подобалася, не брався б, – каже, усміхаючись. – Тут, як ніде, потрібні майстерність і видумка. Адже не тільки приносять в майстерню взуття, щоб стертого каблука підбити чи десь шов підправити. Людям, особливо літнього віку, доводиться доношувати старе, вже не раз ремонтоване, тож довести його до пуття не просто. Проте бачили б ви, якою радістю сяють очі старої людини, коли її замовлення виконане!

– А як же з машинерією? – цікавлюся. – Мабуть, вже не вистачає на неї часу?

І чую:

– При бажанні час на все можна знайти. В мене ж тяга до техніки залишилася, мабуть, на все життя. Переобладнав кілька мотоциклів. Зокрема з «мінчака» вийшов гарний спортивний. А для байкерських забав років зо два тому склав трайк – потужний триколісний мотоцикл.

Разом з байкерами, які без зайвих розмов прийняли його у свою дружну сім’ю, Олександр Шуляк вже об’їздив дорогами Черкащини, побував у Холодному Яру. І при цьому його трицикл не поступається іншим. Бо не байдужими руками «склепаний»…

Михайло НЕЧАЙ

08.11.2019 14:57
Переглядів: 1623
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.