Вісті Черкащини 
Ляльки, квіти та солене тісто: як майстрині з Тальнівщини Черкаси підкорювали
Коли традиція переплітається із сучасністю, народжується те, що прийнято називати «культурним кодом», хоча самі майстрині кажуть простіше – то справа душі. 22 квітня в Черкаській обласній бібліотеці для юнацтва імені Василя Симоненка стало тісно від відвідувачів та неймовірної концентрації краси. Тут презентували виставку «Скарби Тальнівщини: від серця до серця». Поки обласний центр роздивляється авторські мотанки Людмили Кошельної, тендітні ґердани Лілії Поправки, дивовижні ізолонові квіти Ірини Федотової, вишиті бісером картини Євдокії Плясецької та майстерні вироби із солоного тіста Тетяни Попіначенко й Надії Маляренко, ми шукали відповіді на питання, як звичайне захоплення перетворюється на мистецтво, здатне зупинити час. Ознайомитися з експозицією та відчути тепло рук тальнівських майстринь можна буде до 22 травня, а про тонкощі створення картин, які «виросли» з самої природи, ми сьогодні спілкувалися з Галиною Мифодюк, авторкою композицій у техніці флоромозаїки.
Квасоля, терпіння й вечірня тиша
Вона не «прийшла» до мистецтва, а в ньому виросла. Ще малою дівчиною збирала до кишень усе, що дарував город: яскраву квасолю, жовті зерна кукурудзи, якесь дивне насіння. Тоді це були дитячі забавки, а справжній «вибух» стався аж у 2013-му. Коли треба було везти щось на районну виставку до державних свят, пані Галина раптом зрозуміла: досить позичати роботи в інших, час брати насіння у власні руки.
«Хтось думає, що це просто: взяв і наклеїв. Насправді ж це іспит на терпіння, – усміхається вона. – Для мене це не ремесло, а спосіб дихати. Буває, часу катастрофічно не вистачає, тож сідаю за нову картину пізніми вечорами. Коли навколо тиша, то для мене це найкращий відпочинок».
На думку фахівчині, сьогодні флоромозаїка – зашифрований код української природи. Тут і барвінок із фарбованого кукурудзяного зерна (символ стабільності й міцної родини), і червоні маки, і незмінні соняшники, які вона називає головними джерелами тепла. Останнім часом Галина Володимирівна все частіше створює обереги – круглі композиції, де кожна крупинка має своє значення, як у стародавніх традиціях народознавства.
Попри те, що техніка вимагає ювелірної витримки, зупинятися рукомесниця не планує. У задумах – лелека та нові квіткові сюжети. «Не знаю, коли втілю це в життя, але ідей – море», – каже вона. А поки плани зріють, насіння в умілих руках продовжує перетворюватися на картини, здатні випромінювати сонячну енергію навіть у непроглядні вечори.
Заморожене літо
У майстерні Галини Мифодюк панує особлива магія: тут навіть посеред тріскучої зими розквітають ромашки й соняшники. Сама майстриня називає свої роботи «живою пам’яттю природи». Каже: коли за вікном сніг, а ти торкаєшся насіння, – тоді на душі стає тепло, ніби літо нікуди й не відлинуло.
Утім, аби зернятко перетворилося на пелюстку й не втратило вигляду через роки, пані Галині довелося винайти власну «технологію виживання». «У Черкасах запитували, як воно зберігається? – ділиться недавнім спогадом. – Досвід приходив через невдачі. Тепер я кожну насінину спочатку «загартовую» – кладу в морозильну камеру на кілька днів, а то й тижнів. Тільки після такої кріотерапії та фінального шару лаку я спокійна: картина житиме».
Останнім часом майстриня почала експериментувати, додаючи до звичного насіння засушені й підфарбовані листочки, аби додати роботам об’єму та природної зелені. У хід іде навіть кавунове насіння різних сортів, що ідеально імітує дрібні деталі. «Буває, сідаю до роботи лише з приблизним задумом, – зізнається вона. – А далі руки наче самі знають, що робити. Додаєш одне зернятко, друге – і на очах народжується сюжет, якого ще хвилину тому не було навіть у думках».
Іспит для Патрона й квіти для Василя Симоненка
До Черкас пані Галина привезла десяток робіт. Серед них – особливі, народжені вже в часи великої війни. Полотна «Біль України» та портрет легендарного пса Патрона стали для відвідувачів справжнім ребусом. Майстриня з усмішкою спостерігала за гостями, які вивчали експозицію, намагаючись розгадати секрет техніки.
Розв’язка зазвичай наставала неочікувано. Коли одна з відвідувачок вкотре підійшла впритул до картини, авторка не втрималася: «А ви знаєте, що все це – звичайне насіння?». Жінка неймовірно здивувалася. Лише коли майстриня почала вказувати на конкретні зернята й плоди, глядачі усвідомили: зображене – не мазки фарб, а насправді дари українського городу.
Для черкаської молоді в пані Галини свій «рецепт». У нинішні тривожні часи вона радить юнакам та дівчатам шукати розраду в роботі з природними матеріалами. Така творчість діє як м’яка терапія, що втихомирює емоції та повертає внутрішній спокій. Майстриня знає, про що каже, адже її вихованці в дитячому гуртку при бібліотеці готові годинами чаклувати над крупами, аби створити подарунок для близьких.
Питання довговічності таких шедеврів жінку більше не лякає. Хоча вона й філософськи порівнює свої роботи з Дідухом – мовляв, ніщо не вічне, – проте досвід узяв своє. Завдяки виморожуванню насіння й спеціальному лакуванню картини зберігають свіжий вигляд роками.
Нині на робочому столі майстрині – нові виклики. Авторка експериментує з лусочками ялинових шишок, аби «виростити» з них об’ємні чорнобривці. Головна мета – зібрати всі знакові українські квіти в один великий вінок. Ця робота має стати особливим дарунком для обласної бібліотеки: Галина Мифодюк планує створити портрет Василя Симоненка, обрамлений флористичним кодом Черкащини.
Слово своє тримає міцно. А отже, скоро в стінах книгозбірні серед насіння та суцвіть «проросте» й новий образ Поета як символ того, що справжня краса завжди знаходить шлях до світла.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
