Авантюрист зі скрині першим побачив Тихий океан. Життя, пригоди і смерть хороброго Васко Нуньєса де Бальбоа

Невдовзі після відкриття Америки Колумбом іспанський губернатор острова Гаїті отримав неприємну звістку: заснована ним на відкритому материку колонія Кастилія дель Оро доживає останні дні. Індіанці з їхніми отруйними стрілами та хвороби майже знищили всіх захисників. Губернатор вирішує спорядити експедицію на підтримку.

Туди рвуться всі: чесні ідальго, хоробрі солдати, розбійники, які переховуються від правосуддя, боржники, які тікають від кредиторів і чоловіки, які рятуються втечею від сварливих жінок.

Однак керівник експедиції, колишній юрист і законник Мартін Еспісо виставляє кордон. У порт просто так не проберешся. Коли корабель відпливає достатньо далеко, всі помічають, що велетенський пес на ім’я Леонсіко крутиться біля однієї із скринь. Її відчиняють і бачать всередині благородного ідальго Васко Нуньєса де Бальбоа, 35-річного авантюриста, який позбувся своєї землі й погруз у боргах. Еспісо обіцяє висадити його на першому ж острові, байдуже людний чи безлюдний він буде.

Раптова несподіванка змінює всі плани: конкістадори зустрічають в морі ще одну каравелу. Нею керує Франсіско Пісарро.

– Немає більше Кастилії дель Оро, – повідомляє. – Це останні її захисники.

Еспісо губиться. Однак йому на допомогу приходить Бальбоа. Він каже, що знає місце на материку, де можна заснувати колонію. Спочатку на новоствореній колонії Дар’єн вирізають до ноги всіх індіанців. Згодом керівник експедиції Еспісо гірко пожалкує, що свого часу не наказав викинути Бальбоа за борт. Поки він пише едикти й укази вся влада переходить до авантюриста зі скрині. Збіговисько головорізів надає перевагу людині з мечем перед людиною із гусячим пером.

Зрештою Еспісо мусить рятуватися втечею. Присланому на його місце губернатору Нікуєсі не дають навіть пришвартуватися до берега. Зворотною дорогою він гине. Васко Бальбоа стає повновладним господарем колонії. З неймовірною жорстокістю він нищить сусідні племена індіанців. Раптом за мить до смерті вождь одного з племен на ймення Карета пропонує йому допомогу в завоюванні і доньку в дружини. Бальбоа погоджується. Без союзників він буде приреченим. Індіанка стає його вірною подругою до самої смерті.

Війни тривають. І ось уже могутній вождь Комагре дарує іспанцям чотири тисячі унцій золота. Як голодні пси накидаються конкістадори на благородний метал. Комагре із розкритим ротом дивиться, як богоподібні іспанці чубляться за пригоршню жовтого металу.

– Там, – показує рукою, – за горами ріки впадають у Велике море. І всі вони несуть золото.

Бальбоа ціпеніє. Ось він порятунок! Невдовзі втікач Еспісо поскаржиться королю на його самоуправство. Якщо до цього додати смерть губернатора Нікуєси, то картина виходить зовсім страшною. Але його врятує золото! Багато золота і море, не бачене ні Колумбом, ні Каботом, ні Кортереалом таємниче Мар дель Сур – Південне море. Ватажок конкістадорів пише листа королю. Повідомляє, що знайшов Ельдорадо – країну золота. Просить тисячу солдатів для її упокорення. Паралельно шле монарху п’яту частину здобутих скарбів. Окремо посилає гроші скарбнику на Гаїті. Той не має повноважень, але присилає нікчемний папірець – тимчасову посвідку і звання генерал-капітана.

Час тягнеться нестерпно довго. Раптом бунтівник розуміє, що скарга Еспісо дійде до вух короля раніше, аніж звістка про золото. Він вирішує втекти. Втекти в безсмертя. Не чекаючи тисячі солдатів, він із невеликим загоном відправляється в дорогу. 190 сміливців рушають 6 вересня 1513 року в дальню путь. Від незнання вони обирають далеко не найвужчу ділянку Панамського перешийку. Спочатку йдуть низинами. Мечами прорубують іспанці собі путь у суцільній зеленій стіні. Вологий клімат, задуха й малярійні комарі роблять свою справу. Кілька діб ллє дощ. Ріки виходять із берегів. Частина вояків не може продовжувати путь. Бальбоа лишає їх лікуватися, а сам із рештою солдатів продовжує рух.

Починається підйом у гори. Сонце пече в лати іспанців. Нарешті на 18 добу вони приходять у село. Індіанець показує гору, з якої видно Мар дель Сур – Південне море. Бальбоа забуває про відпочинок. Із 67 сміливцями він рушає просто вночі. Під ранок нова перешкода: дорогу їм заступає невідоме індіанське плем’я. Іспанці стріляють із аркебузів. Небачені блискавки-вбивці лякають аборигенів. Із криками жаху вони розбігаються. Кількох полонених конкістадори зв’язують і спускають на них велетенських собак.

І раптом ці люди, набожні й жорстокі, здатні на геройство й дружбу, мліють від величі подвигу. Лише кілька десятків метрів відділяють їх від вершини гори. Бальбоа наказує всім зупинитися. Він сам іде на вершину. У лівій руці тримає прапор, у правій – хрест. Там, за зеленими лісами він, першим із іспанців, першим із європейців і першим із християн бачить свинцеву гладь ніким не баченого океану, який омиває береги Америки й Китаю. Довго не може відірвати очей. Одинока фігура на вершині гори. Тоді гукає пастора Андреса де Веру. Низькими голосами іспанці співають: “Тебе, Боже, хвалимо!” Індіанці бачать, як іспанці споруджують хрест, на якому пишуть ім’я свого короля. Величний хрест на горі ніби обіймає своїми руками два океани.

Трьома групами завойовники спускаються до океану. Першим його досягає командир третього загону. Він змушує писаря засвідчити, що саме він Алонсо Мартін першим із християн ступив у води невідомого океану, який згодом назвуть Тихим. Золота тут нема, однак туземці приносять іспанцям перли. Їх тут скільки, як морського піску. Воїни Бальбоа набивають кишені і багатіють умить.

– А золото знайдете там, – показують індіанці рукою на південь. – Там є країна Біру, чиї володарі їдять на золоті.

19 січня 1514 роки загін повертається. Бальбоа приносить скарби, які ніколи не бачив Колумб. Навіть пес Леонсіко отримує свою частку – 500 золотих песет.

Але вже за три тижні прибуває 1000 солдатів, яких колись просив Бальбоа. Разом із ними прибуває і новий губернатор Педро Давіла на ймення Педроріас. Він узнає, що його подвиг здійснив Васко Нуньєс де Бальбоа. Звісно, він йому цього не подарує. Але не зараз. Час для помсти ще не настав. Педроріас навіть обіцяє Бальбоа свою доньку в дружини. Тим паче, що приходить указ короля: відтепер в колонії будуть два губернатори. Золото Бальбоа справило враження на монарха.

Але двом губернаторам стає тісно. Бальбоа проситься в нову експедицію – завоювати Перу. Але доля не розщедрюється на ще один подвиг. Усе заважає командору: спочатку шашіль їсть корабельний ліс. Згодом на узбережжя налітає ураган і зносить щойно збудовані каравели в океан. Однак енергія Бальбоа невичерпна. Він будує ще два кораблі. Ще пару тижнів і в нього буде флот, з яким можна іти в плавання до берегів Перу.

І тут безстрашний конкістадор отримує запрошення на зустріч від губернатора Педроріаса. Він думає, що той дасть йому більше людей і йде без тіні сумніву. Його зустрічає старий товариш Пісарро. Він важко кладе руку на плече Бальбоа й повідомляє, що того арештовано. Пісарро теж прагне безсмертя й хоче підкорити країну Перу. Хороброго Васко Нуньєса де Бальбоа оголошують бунтівником. Суд чинять швидкий і неправий. За кілька днів Васко сходить на плаху. Після удару меча навіки закриваються очі того, хто вперше побачив два океани, які омивають нашу землю.

Юрій СТРИГУН