Листоношами не народжуються - Вісті Черкащини

Листоношами не народжуються

Навряд чи зустрічався вам передплатник, якому подобалося б отримувати газету з кількаденним запізненням. Не став винятком і автор цих рядків, отримуючи пошту з застарілою інформацією. Таку ситуацію в поштовому відділенні пояснювали насамперед нестачею листонош: мовляв, останнім часом бажаючих працювати в цій сфері і вдень зі свічкою не знайдеш. Через це збільшилося навантаження на тих, хто ще носить поштарську сумку. От і умудряються деякі з них, аби зекономити час, доставляти газети не в день виходу кожної, а зібравши всі докупи.

Тож був приємно здивованим, побачивши  одного дня у своїй скриньці «свіжий» номер «Нового Дзвону», а назавтра – й інші газети у день їх виходу в світ.

Мабуть, щось у лісі здохло, – подумалося. Проте так було і пізніше. А все пояснювалася тим, що на нашій дільниці стала працювати  нова листоноша. Лідія Іванівна Денисенко, маючи вже літній вік, переїхала з Городищенського району в Звенигородку, як це часто буває, до дітей. Мешкаючи до цього в сільській місцевості і звикши щодень працювати, нудилася тут без роботи. Тож, дізнавшись, що тамтешньому поштовому відділенню потрібні листоноші, вирішила: чом би не спробувати?

– Нелегка це робота, мамо, – умовляла донька. – А тут ще й пандемія…

Та вона наполягла на своєму і вже наступного дня прямувала Звенигородкою з поштарською сумкою на плечі. Дільниця, що дісталася їй, виявилася чималою: від вулиці Благовісної, паралельної з проспектом Тараса Шевченка, аж до районної лікарні й далі – провулками. Розносячи кореспонденцію по багатоповерхівках, відразу ж зіткнулася з проблемою: кодові замки на дверях під’їздів. Та дізнатися код було не важко. А от як пройти у двір приватного будинку, ризикуючи повсякчас нарватися на злого пса? До речі, де гарантія що й на якійсь з глухих вуличок чекає на тебе вже не домашній, а здичавілий собака, яких он скільки розвелося останніми роками в місті?

– Всякого бувало на перших порах, – усміхається сьогодні своїм споминам Лідія Іванівна. – Бо ж, окрім цього, професія листоноші вимагає окремих знань і навиків. – Й тут мені допомогли своїми порадами Люба Чепчур, Сергій Караванський та інші досвідчені колеги. Взагалі ж колектив у нас чудовий, в чому я переконалася з перших днів роботи.

Саме з перших днів й виробилось у неї тверде й непорушне правило: не відкладати на завтра того, що треба зробити сьогодні. Тож, буває, до пізніх сутінків не полишає своєї роботи, допоки не звільнить своєї сумки від останньої газети.

Хоч не тільки газети та іншу кореспонденцію доставляє звенигородцям листоноша. Замовляють Лідії Іванівні, як і її колегам, одинокі літні люди й продукти та ліки. І це лише дві з семи послуг, які надає на час карантину «Укрпошта». До решти послуг належать отримання пенсій та переказів з картки додому, соціальної допомоги, оплата комунальних платежів, оформлення онлайн передплати. І є тут свої складності. Ні, йдеться не про фізичне навантаження, хоч і цього не віднімеш. Важко емоційно. Візьмемо для прикладу пенсії. Здавалося б, має тішитися самотня бабуся грошима, що «прийшли» до її хати. Проте… Отримавши ті півтори тисячі гривень, вона відразу ж має віддати триста на оплату за комунальні послуги, ще сто – на пральний порошок, олію та цукор. На решту виживатиме місяць, з острахом чекаючи на подорожчання продуктів. От і нарікають люди на розмір пенсій. А як їм допомогти? Попутно скаржаться на хвороби, на дітей, які забувають про них.

Та на що тільки не скаржаться! От і виходить від них листоноша зі зболеним серцем та сльозами на очах. Аби назавтра поспішати до інших, несучи їм, окрім газети чи чогось ними замовленого, й співчуття та промінчик своєї доброти.

Така вже професія…

 Михайло НЕЧАЙ

23.11.2020 12:26
Переглядів: 468
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.