Вісті Черкащини Краєзнавець з Ватутіного по крупині збирає історію рідного краю
Є особистості знакові для кожного регіону. Крок за кроком вони збирають його історію, культуру, аби просвітити сучасників та зберегти для нащадків. Таким є Валерій Бурій для Ватутіного, Катеринопільщини й Черкащини в цілому. Педагог, краєзнавець, журналіст, релігієзнавець, вікіпедист, член Національної спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців України.
Народився 1957-го року в селі Лисича Балка на Катеринопільщині. «Красиве село Лисича Балка. Давнє і славне своїми хліборобськими родинами – людьми щирими, душевними і працьовитими. Земля солов’їної мови, земля рідкісної краси і щедрот», – згадує краєзнавець малу батьківщину. Нині мешканець Ватутіного.
З похвальною грамотою закінчив восьмирічку, з відзнакою агрономічне відділення Звенигородського сільськогосподарського технікуму, потім успішно природничий факультет Черкаського педінституту, де здобув фах учителя хімії та біології. Рослинний світ Черкащини відтоді став для нього не лише предметом милування, а й дослідження, вивчення.
Однак не він один. Наприкінці 80-их Бурій вивчав релігієзнавство в Київському університеті імені Тараса Шевченка й любов до цієї галузі знань, як і до Святого Письма, зберіг досі. У 90-их студіював Біблію на різних курсах та в міжнародних школах. Нині ж на своїй сторінці у фейсбук він часто нагадує читачам про біблійні істини та інформує про релігійні свята.
Здобувши вагомі знання в царині релігії, Валерій Михайлович викладав курси з історії християнської церкви та релігієзнавства студентам уманської філії «Європейського університету», виконував обов’язки експерта-релігієзнавця при Ватутінському міськвиконкомі.
Багато сил присвятив також педагогіці: працював учителем та викладачем хімії (школа №6, Ватутінське медучилище), був лектором-методистом, очолював методоб’єднання вчителів хімії тощо. У 2000 році йому присвоєно звання старшого вчителя.
Попри постійну зайнятість творчій особистості було тісно в рамках обраного фаху. Тож, здобувши необхідні навики, став громадським кореспондентом, членом редакційної ради та літературним співробітником ватутінської газети «Місто робітниче». З тих пір і до сьогодні він активний дослідник рідного краю та дописувач в періодиці, видав, опублікував безліч праць – різних за розміром, але важливих і цікавих за змістом.
«Моя родина щиро вдячна Вам за те, чим Ви займаєтесь. Сьогодні, на жаль, дуже мало залишилось ентузіастів, котрих не просто цікавить доля земляків, але й котрі прагнуть щось зробити для їхньої популяризації», – зауважувала принагідно в листуванні з паном Валерієм доктор філології Галина Сиваченко.
«Я завжди слідкую за матеріалами Валерія Михайловича та за його сторінкою у фейсбук. Просто. Доступно. Інформативно. Актуально. Визначні постаті, флора й фауна, історія міст та сіл, релігійний календар. Все можна знайти. Навіть про цілющі властивості трав. Не чоловік, а енциклопедія», – коментує Софія Ратушна.
І справді: Валерій Михайлович – автор понад 1150 науково-популярних нарисів, публіцистичних статей, заміток, короткого словника-довідника «Твоє Ватутіне від А до Я», «Топонімічного словника Катеринопільщини», праць «Лисича Балка: відома та невідома», «Народна метеорологія», «Народно-православний календар», «Штрихи до біографій», «Рослини-екзоти міста Ватутіне та його околиць» тощо.
Нагороджений Почесною грамотою Національної спілки журналістів України (за вагомий внесок в українську журналістику), Почесною грамотою Черкаської облради (за вагомий внесок у розвиток місцевого самоврядування та багаторічну краєзнавчу роботу), Грамотою Національної спілки краєзнавців України (за значний внесок у розвиток краєзнавчого руху України).
Тетяна ІВАШКЕВИЧ
Читайте також: Полковнику ніхто не пише: за що був заохочений поліцейський зі Звенигородки Ігор Голота?
