Змагання замість буденних турбот: як у Тальному з’ясовували, чиє сімейне «Я» найспортивніше

Коли за один кубок одночасно борються авторитет тата, мамина швидкість і дитячий азарт, буденні клопоти відступають на задній план. Протистояння характерів, щирі емоції та запекла боротьба за кожну секунду розгорнулися цими вихідними на тальнівському «Співочому полі». Тут чотири відважні родини громади – Проценки, Дробини, Степанці та Дідухи – вирішили довести, що їхній сімейний підряд здатен долати не лише життєві негаразди, а й підступні спортивні естафети.

У результаті головний трофей свята «Тато, мама, я – спортивна сім’я» й омріяне золото виборола сім’я Дробин. Срібними призерами стали Проценки, а трійку лідерів замкнули завзяті Степанці. Почесну грамоту за характер і волю до перемоги отримала й дружня родина Дідухів, яка разом із трійкою призерів забрала додому не лише кубки та медалі від міської ради, а й обійми підтримки від усього стадіону.

Аби це свято взагалі відбулося, а стадіон вибухав від драйву, добряче попрацювали організатори – команда  КЗ «Центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх та молодіжний центр» ТМР на чолі з директоркою Оленою Ємельяновою, яким вдалося створити неймовірну атмосферу щирого родинного тепла.

Про те, як це – змагатися пліч-о-пліч із найріднішими, де брали сили на останніх секундах дистанції та чому в таких турнірах насправді немає переможених, ми поспілкувалися з бронзовою призеркою змагань Іриною Степанець та її доньками Софією та Поліною.

Виклик від організаторів і «тренування» на ходу

Ірина Степанець, міцно тримаючи в руках завойовану бронзову нагороду, усміхається: для їхньої родини цей кубок став черговим підтвердженням того, що разом вони – кремінь. Жінка зізнається, що довго думати над участю не довелося, адже пропозиція надійшла безпосередньо від керівництва молодіжного центру.

«Про захід ми дізналися від Олени Вікторівни Ємельянової, – розповідає Ірина. – Вона зателефонувала й запросила нас із донечками долучитися. Рішення ухвалили майже миттєво! У нашій родині рух і активність –  природний стан, а не якась примусова справа. Тому довго вагатися не було сенсу».

Коли ж заходить мова про секрети підготовки до запеклих стадіонних баталій, з’ясовується, що виснажливих спарингів на виживання Степанці вдома не влаштовували. Натомість зробили ставку на перевірену роками психологічну зброю – гумор і залізне взаєморозуміння.

«Наші домашні “тренування” минали весело та з жартами, – ділиться бронзова призерка. – Щоденного руху нам і так вистачає й на роботі, і по господарству. Тому перед стартом ми просто намагалися діяти як єдина команда: підбадьорювали одна одну й налаштовувалися винятково на позитив. Зрештою, нашою головною репетицією стала давня сімейна звичка – розуміти і підтримувати одна одну з пів слова. Це на дистанції спрацювало найкраще».

Синхронність проти куражу

Коли на кону престиж родини, звичайної швидкості в ногах замало. Тут доводилося вмикати ще й холодний розрахунок. Ірина Степанець не приховує: деякі конкурси змусили їхню команду добряче попітніти, причому не лише фізично. Найскладнішими виявилися етапи, де за лічені секунди треба було вибудувати чітку стратегію.

«Найважчими виявилися конкурси, де від нас вимагалася максимальна синхронність і  задіяння стратегічного мислення під час фізичного навантаження, – аналізує перебіг змагань Ірина. – Це важко суто психологічно: коли емоції зашкалюють, серце вистрибує, а діяти все одно треба чітко, холоднокровно й швидко».

Утім, де було складно, там знайшлося місце і для справжнього вибуху емоцій. Справжній кураж і драйв команда спіймала на естафетах, де сувора тактика поступилася місцем кмітливості й здоровому азарту.

«Саме там ми відчули той самий шалений запал, коли швидкість поєднується з кумедними моментами. Воно того варте, адже такі хвилини тепер назавжди залишаться в наших родинних спогадах», – усміхається Софійка.

Коли капітан – почуття

На стадіоні, де пристрасті вирували не на жарт, у кожній команді зазвичай виокремлювався свій потужний «локомотив» – суворий тато чи гіперактивна мама. Проте у Степанців усе працювало за зовсім іншими, вищими законами спортивної психології. Тут обов’язки лідера не переклали  на чиїсь одні плечі, а розділили порівну на всіх.

«У нашій команді кожен мав свою важливу роль, але справжнім мотором, який не давав нікому опустити руки, була віра одне в одного, – ділиться філософією успіху Ірина. – Якщо ж говорити про капітанський дух – то це наше спільне прагнення показати гарний результат і підтримати родинну честь».

Коли ж дихання збивалося, а сили під кінець дистанції починали зраджувати, у дівчат вмикався особливий внутрішній резерв, який не пропишеш у жодній методичці з тренувань.

«Коли в когось з’являлася втома, інший підставляв плече, підбадьорював словом чи теплою усмішкою, – каже Софійка. – Наша сила – у нашій єдності. Тому, знаєте, капітаном нашої команди була сама любов до своєї родини й спільної справи».

Запеклі секунди та дружні обійми за лінією фінішу

Створити на спортивному майданчику умови, де суперництво не переростає у ворожнечу, а навпаки, зближує людей – завдання із зірочкою. Проте організаторам тальнівського свята це вдалося на славу. Ірина та її доньки запевняють: попри шалене бажання перемогти, на полі панував особливий мікроклімат.

«Атмосферу родинного тепла ми відчули на всі 100%! – захоплено розповідає Ірина. – Олені Ємельянова з командою створила неймовірний простір, де кожен почувався частиною великої та дружньої родини. Це дуже допомагало».

Що ж до конкурентів, які виривали один в одного кожен сантиметр дистанції, то Проценки, Дробини та Дідухи виявилися чудовими партнерами по спортивному святу. Боротьба тривала лише до свистка арбітра.

«Це була винятково дружня гра, – підсумовують Степанці. – Звісно, спортивний азарт і запекла боротьба за кожну секунду на дистанції були присутні, адже всі команди підібралися сильні й завзяті. Проте за межами майданчиків ми щиро вболівали одне за одного, ділилися емоціями та раділи успіхам сусідів. На стадіоні не було чужих».

Рецепту сімейного щастя не купиш за гроші

Дівчата з родини Степанців уже будують плани на майбутні старти. Для них цей турнір став лише початком великої спортивної історії, яку вони обов’язково планують продовжувати.

«Ми однозначно братимемо участь у таких заходах і надалі!» – упевнено долучається до розмови Полінка.

«Кубки й медалі – приємний бонус. Проте головна нагорода – блиск в очах донечок, неймовірні спогади й нічим не замінне відчуття того, що ми – одне ціле», – додає її мама.

Наостанок бронзові призерки звернулися до земляків: «Тим сім’ям Тальнівської громади, які ще вагаються, ми хочемо дати просту пораду: не бійтеся і не відкладайте життя на потім! Такі свята – можливість побути разом, відволіктися від буденних турбот, наповнити серця позитивом і показати дітям гарний приклад. Долучайтеся, адже саме з таких теплих митей і складається щасливе родинне життя та міцна громада!»

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Ігор Новицький: партнерство з CEJA відкриває нові можливості для молодих фермерів України

Читайте нас також в Telegram!