Вісті Черкащини 
Життя, сповнене праці та любові: До 75-річчя мешканки села на Тальнівщині
З дитинства все починається… Сьогодні ми хочемо розповісти про життєвий шлях Пелагії Сергіївни Свередюк, жінки, яку знають і шанують у селі Криві Коліна. Її доля проста й водночас велика, бо виткана з доброти, терпіння та щирої людської душі. Життя Пелагії Сергіївни – то не хроніка гучних перемог, а тиха пісня щоденної праці, турботи про близьких і непохитної віри в добро.
Вона народилася 1 квітня 1950 року на мальовничій Рівненщині, у Володимирецькому районі, у селі Березино, у багатодітній родині. Попри важку селянську працю, дитинство було світлим і теплим.
«Батьки мої були трудящі на землі, і мені це стало звичним. Я й не сердилася, бо любила більше робити, ніж учитися», – з усмішкою згадує ювілярка. Хоч у школі й навчалася добре, мріяла швидше стати до роботи, до діла.
Після закінчення восьмирічки Пелагія вирушила у світ: працювала на заводах, їздила по заробітках. Так доля привела її у Майданецький радгосп. Саме тут, у 1973 році, і почався новий етап її життя. Приїхала на сезонну роботу, а залишилася на Тальнівщині на все життя, бо знайшла своє щастя. Вийшла заміж за Андрія Левковича Свередюка – простого й доброго хлопця. Жили скромно, зате чесно і дружно. Усе досягали власними силами, не покладаючись на інших.
Разом виховали двох дітей: Тетяну й Василя. Донька здобула освіту вихователя, сьогодні живе в Польщі з родиною. Василь також за кордоном, працює та підтримує матір. У Пелагії Сергіївни також є четверо онуків: Наташа, Стасик, Андрійко й Алінка. Діти й онуки не забувають про маму й бабусю, часто телефонують, передають гостинці, а головне – дарують тепло й турботу. «Дуже хороші, дуже вдячні діти й онуки мені дісталися», – каже вона з гордістю.
Праця… Це слово – червоною ниткою через усе життя Пелагії Свередюк. Працювала в радгоспі імені Івана Франка дояркою. «Удень на роботі, а ввечері – удома в господарстві, – говорить вона. – Та й декретних тоді не було, хіба п’ять місяців побуду – і знову на роботу».
Проте жінка ніколи не скаржиться. Лише тихо каже: «Трудилося, так трудилося. А слава Богу: по лікарнях не валялася. Здоров’я мені Господь дав стільки, щоб себе обходити і на город ще вийти».
Сьогодні Пелагія Сергіївна згинається від років і хвороб. Проте серцем вона пряма, сильна й мудра. Сумує за чоловіком Андрієм, який пішов у вічність 12 років тому. Водночас жінка вдячна долі за те життя, яке вони прожили разом.
У житті ювілярки було багато людей, які залишили світлі спогади. Особливо тепло вона відгукується про односельця Володимира Петровича Мовчана, однокласника Андрія Левковича. «Він – людина щира й справжня, для якої допомога односельцям – це природна потреба», – відзначає жінка.
Державних відзнак у неї небагато, бо працювала не за медалі, а заради родини та хліба насущного. Найвища нагорода – повага людей і добрі діти та онуки.
Сьогодні Пелагія Сергіївна зустрічає свій 75-річний ювілей. Одна, але не самотня. Адже поруч добрі спогади, дзвінки від дітей, гостинці від онуків і вітання від односельців.
Щиро вітаємо Вас, шановна Пелагіє Сергіївно, з Вашим славним ювілеєм! Зичимо міцного здоров’я, спокою на серці, радості в кожному дні. Нехай діти та онуки будуть поруч, хай не переводяться у Вашій оселі добрі слова, теплі усмішки та дзвінкий сміх рідних людей. Нехай Господь дарує ще довгі роки життя, мир і затишок у Вашій домівці, а кожен день наповнюється любов’ю та Божим благословінням.
З повагою редакція газети «Новий Дзвін»
