Тальнівські брати Шевченки: ''Кобзар з кулеметом'' і волонтер

50-річного тальнівця Володимира Шевченка та його брата, 45-річного Романа, у місті знають як патріотів, які неабияк допомагають хлопцям на Сході. Старший – Володимир, з початком війни пішов воювати добровольцем, щоб відстояти нашу державу і вигнати російських загарбників. Уже скільки років поспіль чоловік утримує державні кордони України та ділиться військовим досвідом з молодшими воїнами. Володимир Шевченко, боєць 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ “Холодний Яр”, був фіналістом конкурсу двійників Кобзаря, який проводили письменники брати Капранови. Відтоді на війні побратими називають його «Тарасом», хтось кличе «Дідом» чи «Дядьком».

-Викапаний Кобзар! Це перше, що спадає на думку, коли бачиш нашого бійця Володимира Шевченка з міста Тальне на Черкащині. Та ще й прізвище у нього, як у поета – Шевченко, – йдеться у дописі спільноти 93-ї окремої механізованої бригади.

На конкурсі двійників Тараса Шевченка чоловік за схожістю у 95% посів перше місце, хоча його суперником був артист, який постійно грав ролі Кобзаря. На той час Володимир Шевченко ще не мав власних вусів, тому його загримували та наклеїли штучні. Після того, і до сьогодні, відпустив власні.

-Коли Тальнівський район з концертом виступав у Черкасах, Вовчика переодягли у Кобзаря. Уявіть, тут закінчує співати хор, а на сцену виходить він, і декламує шевченківський вірш. Люди у залі охнули, мовляв справжній Тарас Шевченко, – згадує брат Роман.

Колись Володимир Шевченко теж пробував писати вірші, але найкраще у нього виходило декламувати. До війни працювали з братом будівельниками. Володимир має дружину і двох доньок з різницею у віці майже 20 років. Найменша донька навчається гри на бандурі, старша ж має вже власну сім’ю та народила Шевченкам онука.

Старший Шевченко відстоює свою чітку громадянську позицію, вважає, що війна на Донбасі може закінчитися тільки перемогою.

-Без перемоги миру не буде. Тих, хто не згідний, треба поставити на місце, цих заблудлих овець треба вчити. Вони і так вже багато горя наробили. А тим, хто йде на нас зі зброєю – дати по соплям. Тоді буде порядок. Росіяни нас завжди зневажали і недооцінювали. Ми не такі прості! І це війна довела. Правильно Тарас казав: «Ще повіє огонь новий з Холодного Яру!» – говорить Володимир Шевченко. Місцеві прозвали його «Кобзар з кулеметом».

Менший – Роман Шевченко, став волонтером. Після кривавих подій на Майдані, чоловік разом з місцевими побратимами возив речі, харчі та дрова активістам у столицю. Згодом з однофамільцем волонтером Миколою Шевченком (нині покійним) підвозили продовольство, медикаменти, одяг на фронт. Добрими справами Роман займається й нині. Коли прямує на Схід, обов’язково навідує рідного брата. Бували у найгарячіших точках починаючи, з Авдіївки, закінчуючи Станицею Луганською.

-Там хлопці дивляться смерті у вічі, це ж не з рогатки по горобцям стріляти, – каже Шевченко менший.

Зараз чоловік охороняє місцеву пам’ятку культури мисливський палац графа Шувалова. У вільний час пише пісні та музику, тоді ж виступає з ними на святкових концертах.

-Першу пісню написав для дівчат у 8 класі, тоді хотів привітати їх з міжнародним жіночим днем. Вони зацінили, сподобалось. Після того почав активно писати, пішов навчатись грі на фортепіано, але й до сьогодні обожнюю гітару. Відчуваю, що писати – це моє покликання з народження, – додає чоловік.

Роман Шевченко має дружину з донькою та двох старших хлопців від першого шлюбу.

-Старший син зараз у армії, відразу попросив вислати йому гітару, там і навчився грати. Надіюсь, що мої онуки будуть з пелюшок музикантами, адже це передається генами, – ділиться волонтер.

Вважає, що кожна людина на землі має залишити після себе вагомий слід нащадкам.

-Приснилось мені уві сні, що маю збудувати місток. Тоді загорівся ідеєю зробити його у лісопарку через цукрозаводський ставок. Мій задум підтримали знайомі та просто бажаючі допомогти. Із щебеневого заводу привезли камінь, гранітний відсів. Люди приносили цемент або ще щось із потрібних будматеріалів. З РЕМу надали техніку для встановлення містка та дві металеві опори. Коли збудували – люди стали ходити до джерела по воду, – розповідає Роман Шевченко.

Цієї суботи чоловік із колегою організували у лісі прибирання біля підніжжя Скелі Кохання. Згодом там поставлять до десятка лавок для відпочинку, щоб людям було де насолоджуватись краєвидами. Роман Шевченко зізнався, що мріє відбудувати палац. Адже ми маємо таку історичну спадщину на Тальнівщині – палац графа Шувалова, який треба відновити і зберегти для нащадків. Хлопці починають з малого, у палаці вже відбудували великий камін, який був окрасою маєтку. Там, говорить Шевченко менший, вже 3 пари освідчились у коханні.

Обидва брати Шевченки мріють про мир в Україні, адже тут жити їхнім дітям, онукам та правнукам. Пам’ятають, як молитву, слова Кобзаря: Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!

Анна ДРАГУН